Ijob 10
1 Tedis al mia animo mia vivo; Mi fordonos min al mia plendado; Mi parolos en la malĝojeco de mia animo.
Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
2 Mi diros al Dio: Ne kondamnu min, Sciigu al mi, pro kio Vi malpacas kontraŭ mi.
Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?
3 Ĉu Vi trovas tion bona, ke Vi turmentas, Ke Vi forpuŝas la laboritaĵon de Viaj manoj, Sendas brilon sur la entreprenon de malpiuloj?
Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?
4 Ĉu Vi havas okulojn karnajn, Kaj ĉu Vi rigardas, kiel homo rigardas?
Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?
5 Ĉu Viaj tagoj estas kiel la tagoj de homo, Aŭ ĉu Viaj jaroj estas kiel la vivtempo de homo,
Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,
6 Ke Vi serĉas mian kulpon Kaj penas trovi mian pekon,
що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,
7 Kvankam Vi scias, ke mi ne estas malbonagulo, Sed el Via mano neniu povas savi?
хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?
8 Viaj manoj min formis kaj faris min tutan ĉirkaŭe, Kaj tamen Vi min pereigas!
Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.
9 Rememoru, ke kiel argilon Vi min prilaboris; Kaj Vi returne faros min polvo.
Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.
10 Vi elverŝis ja min kiel lakton, Kaj kiel fromaĝon Vi min kundensigis.
Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?
11 Per haŭto kaj karno Vi min vestis, Per ostoj kaj tendenoj Vi min plektis.
Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
12 Vivon kaj bonon Vi donis al mi, Kaj Via prizorgado gardis mian spiriton.
Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
13 Sed ĉi tion Vi kaŝis en Via koro; Mi scias, ke Vi tion intencis:
А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:
14 Se mi pekos, Vi tion rimarkos sur mi, Kaj mian pekon Vi ne lasos senpuna.
якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.
15 Se mi agis malbone, ve al mi! Se mi estas prava, mi ne povas tamen levi mian kapon, Estante tute humiligita Kaj vidante mian mizeron.
Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
16 Se ĝi leviĝas, Vi ĉasas min kiel leono, Kaj denove montras sur mi Vian mirindan potencon.
А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:
17 Vi elmetas kontraŭ mi novajn atestojn, Plifortigas Vian koleron kontraŭ mi; Nova armeo min atakas.
поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.
18 Por kio Vi elirigis min el la ventro? Ho, se mi estus pereinta, ke nenies okulo min vidu!
І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,
19 Tiam mi estus kiel ne estinta; El la ventro mi estus transportita en la tombon.
як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.
20 Mia vivo estas ja mallonga; Ĉesu do, lasu min libera, por ke mi iom revigliĝu,
Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,
21 Antaŭ ol mi foriros senrevene En la landon de mallumo kaj de morta ombro,
поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,
22 En la landon, kie la lumo estas kiel mallumo, Kie estas morta ombro kaj senordeco, Kie estas lume kiel en mallumego.
до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.
