Romans 14
1 And him who is weak in the faith receive ye — not to determinations of reasonings;
Слабо́го в вірі приймайте, але не для суперечок про погляди.
2 one doth believe that he may eat all things — and he who is weak doth eat herbs;
Один бо вірує, що можна їсти все, а не́мічний споживає ярину́.
3 let not him who is eating despise him who is not eating: and let not him who is not eating judge him who is eating, for God did receive him.
Хто їсть, нехай не погорджує тим, хто не їсть. А хто не їсть, нехай не осуджує того, хто їсть, — Бог бо прийняв його.
4 Thou — who art thou that art judging another's domestic? to his own master he doth stand or fall; and he shall be made to stand, for God is able to make him stand.
Ти хто такий, що судиш чужого раба? Він для пана свого стоїть або падає; але він усто́їть, бо має Бог силу поставити його.
5 One doth judge one day above another, and another doth judge every day [alike]; let each in his own mind be fully assured.
Один вирі́знює день від дня, інший же про кожен день судить одна́ково. Нехай кожен за власною думкою тримається свого переко́нання.
6 He who is regarding the day, to the Lord he doth regard [it], and he who is not regarding the day, to the Lord he doth not regard [it]. He who is eating, to the Lord he doth eat, for he doth give thanks to God; and he who is not eating, to the Lord he doth not eat, and doth give thanks to God.
Хто вважає на день, — для Господа вважає, а хто не вважає на день, — для Господа не вважає. Хто їсть, — для Господа їсть, бо дякує Богові. А хто не їсть, — для Господа не їсть, і дякує Богові.
7 For none of us to himself doth live, and none to himself doth die;
Бо ніхто з нас не живе сам для себе, і не вмирає ніхто сам для себе.
8 for both, if we may live, to the Lord we live; if also we may die, to the Lord we die; both then if we may live, also if we may die, we are the Lord's;
Бо коли живемо́ — для Господа живемо́, і коли вмира́ємо — для Господа вмираємо. І чи живемо́, чи вмира́ємо — ми Господні!
9 for because of this Christ both died and rose again, and lived again, that both of dead and of living he may be Lord.
Бо Христос на те й умер, і ожив, щоб панувати і над мертвими, і над живими.
10 And thou, why dost thou judge thy brother? or again, thou, why dost thou set at nought thy brother? for we shall all stand at the tribunal of the Christ;
А ти на́що осуджуєш брата свого́? Чи чого ти пого́рджуєш братом своїм? Бо всі станемо перед судним престолом Божим.
11 for it hath been written, 'I live! saith the Lord — to Me bow shall every knee, and every tongue shall confess to God;'
Бо написано: „Я живу, каже Госпо́дь, і схи́литься кожне коліно передо Мною, і ви́знає Бога кожен язик!“
12 so, then, each of us concerning himself shall give reckoning to God;
Тому кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові.
13 no longer, therefore, may we judge one another, but this judge ye rather, not to put a stumbling-stone before the brother, or an offence.
Отож, не будемо більше осуджувати один о́дного, але краще судіть про те, щоб не давати братові спотика́ння та спокуси.
14 I have known, and am persuaded, in the Lord Jesus, that nothing [is] unclean of itself, except to him who is reckoning anything to be unclean — to that one [it is] unclean;
Я знаю, і пересвідчений у Господі Ісусі, що нема нічо́го нечистого в само́му собі; тільки коли хто вважає що за нечисте, тому́ воно нечисте.
15 and if through victuals thy brother is grieved, no more dost thou walk according to love; do not with thy victuals destroy that one for whom Christ died.
Коли ж через поживу сумує твій брат, то вже не за любов'ю пово́дишся ти, — не губи своєю поживою того́, за кого Христос був умер.
16 Let not, then, your good be evil spoken of,
Нехай ваше добре не зневажа́ється.
17 for the reign of God is not eating and drinking, but righteousness, and peace, and joy in the Holy Spirit;
Бо Царство Боже не пожи́ва й питво́, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім.
18 for he who in these things is serving the Christ, [is] acceptable to God and approved of men.
Хто цим служить Христові, той Богові милий і шано́ваний поміж людьми́.
19 So, then, the things of peace may we pursue, and the things of building up one another;
Отож, пильнуймо про мир, та про те, що на збудува́ння один о́дного!
20 for the sake of victuals cast not down the work of God; all things, indeed, [are] pure, but evil [is] to the man who is eating through stumbling.
Не руйнуй діла Божого ради поживи, — усе бо чисте, але зле люди́ні, що їсть на спотика́ння.
21 Right [it is] not to eat flesh, nor to drink wine, nor to [do anything] in which thy brother doth stumble, or is made to fall, or is weak.
Добре не їсти м'яса, ані пити вина, ані робити такого, від чого брат твій гірши́ться, або споку́шується, або слабне.
22 Thou hast faith! to thyself have [it] before God; happy is he who is not judging himself in what he doth approve,
Ти маєш віру? Май її сам про себе перед Богом. Блаженний той, хто не осуджує самого себе за те, про що випробо́вується!
23 and he who is making a difference, if he may eat, hath been condemned, because [it is] not of faith; and all that [is] not of faith is sin.
А хто має сумнів, коли їсть, буде осу́джений, бо не робить із віри, а що не від віри, те гріх.
