Job 30
1 And now, laughed at me, Have the younger in days than I, Whose fathers I have loathed to set With the dogs of my flock.
А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
2 Also — the power of their hands, why [is it] to me? On them hath old age perished.
Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
3 With want and with famine gloomy, Those fleeing to a dry place, Formerly a desolation and waste,
Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 Those cropping mallows near a shrub, And broom-roots [is] their food.
рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
5 From the midst they are cast out, (They shout against them as a thief),
Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
6 In a frightful place of valleys to dwell, Holes of earth and clefts.
так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
7 Among shrubs they do groan, Under nettles they are gathered together.
ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
8 Sons of folly — even sons without name, They have been smitten from the land.
сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
9 And now, their song I have been, And I am to them for a byword.
А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
10 They have abominated me, They have kept far from me, And from before me have not spared to spit.
Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
11 Because His cord He loosed and afflicteth me, And the bridle from before me, They have cast away.
бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
12 On the right hand doth a brood arise, My feet they have cast away, And they raise up against me, Their paths of calamity.
По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
13 They have broken down my path, By my calamity they profit, 'He hath no helper.'
Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
14 As a wide breach they come, Under the desolation have rolled themselves.
немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
15 He hath turned against me terrors, It pursueth as the wind mine abundance, And as a thick cloud, Hath my safety passed away.
Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
16 And now, in me my soul poureth itself out, Seize me do days of affliction.
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 At night my bone hath been pierced in me, And mine eyelids do not lie down.
Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
18 By the abundance of power, Is my clothing changed, As the mouth of my coat it doth gird me.
З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
19 Casting me into mire, And I am become like dust and ashes.
Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
20 I cry unto Thee, And Thou dost not answer me, I have stood, and Thou dost consider me.
Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
21 Thou art turned to be fierce to me, With the strength of Thy hand, Thou oppressest me.
Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
22 Thou dost lift me up, On the wind Thou dost cause me to ride, And Thou meltest — Thou levellest me.
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
23 For I have known To death Thou dost bring me back, And [to] the house appointed for all living.
Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
24 Surely not against the heap Doth He send forth the hand, Though in its ruin they have safety.
Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 Did not I weep for him whose day is hard? Grieved hath my soul for the needy.
Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 When good I expected, then cometh evil, And I wait for light, and darkness cometh.
Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
27 My bowels have boiled, and have not ceased, Gone before me have days of affliction.
Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
28 Mourning I have gone without the sun, I have risen, in an assembly I cry.
ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
29 A brother I have been to dragons, And a companion to daughters of the ostrich.
Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
30 My skin hath been black upon me, And my bone hath burned from heat,
моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
31 And my harp doth become mourning, And my organ the sound of weeping.
І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
