< Job 29 >
1 And Job addeth to lift up his simile, and saith: —
І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 Who doth make me as [in] months past, As [in] the days of God's preserving me?
„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
3 In His causing His lamp to shine on my head, By His light I walk [through] darkness.
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
4 As I have been in days of my maturity, And the counsel of God upon my tent.
як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
5 When yet the Mighty One [is] with me. Round about me — my young ones,
коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
6 When washing my goings with butter, And the firm rock [is] with me rivulets of oil.
коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
7 When I go out to the gate by the city, In a broad place I prepare my seat.
Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
8 Seen me have youths, and they, been hidden, And the aged have risen — they stood up.
як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
9 Princes have kept in words, And a hand they place on their mouth.
зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
10 The voice of leaders hath been hidden, And their tongue to the palate hath cleaved.
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
11 For the ear heard, and declareth me happy, And the eye hath seen, and testifieth [to] me.
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
12 For I deliver the afflicted who is crying, And the fatherless who hath no helper.
бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
13 The blessing of the perishing cometh on me, And the heart of the widow I cause to sing.
Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
14 Righteousness I have put on, and it clotheth me, As a robe and a diadem my justice.
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
15 Eyes I have been to the blind, And feet to the lame [am] I.
Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
16 A father I [am] to the needy, And the cause I have not known I search out.
Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
17 And I break the jaw-teeth of the perverse, And from his teeth I cast away prey.
Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
18 And I say, 'With my nest I expire, And as the sand I multiply days.'
І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
19 My root is open unto the waters, And dew doth lodge on my branch.
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
20 My honour [is] fresh with me, And my bow in my hand is renewed.
Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
21 To me they have hearkened, Yea, they wait, and are silent for my counsel.
Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
22 After my word they change not, And on them doth my speech drop,
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
23 And they wait as [for] rain for me, And their mouth they have opened wide [As] for the latter rain.
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
24 I laugh unto them — they give no credence, And the light of my face cause not to fall.
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
25 I choose their way, and sit head, And I dwell as a king in a troop, When mourners he doth comfort.
Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!