Job 19
1 And Job answereth and saith: —
А Йов відповів та й сказав:
2 Till when do ye afflict my soul, And bruise me with words?
„Аж до́ки смути́ти ви бу́дете душу мою, та души́ти словами мене?
3 These ten times ye put me to shame, ye blush not. Ye make yourselves strange to me —
Десять раз це мене ви соро́мите, гноби́ти мене не стида́єтесь!
4 And also — truly, I have erred, With me doth my error remain.
Якщо справді зблуди́в я, то мій гріх при мені позоста́не.
5 If, truly, over me ye magnify yourselves, And decide against me my reproach;
Чи ви велича́єтесь справді над мною, і виказуєте мою га́ньбу на мене?
6 Know now, that God turned me upside down, And His net against me hath set round,
Знайте тоді, що Бог скри́вдив мене, і тене́та Свої розточи́в надо мною!
7 Lo, I cry out — violence, and am not answered, I cry aloud, and there is no judgment.
Ось „ґвалт!“я кричу́, та не відповідає ніхто, голошу́, — та немає суду!
8 My way He hedged up, and I pass not over, And on my paths darkness He placeth.
Він дорогу мою оточи́в — і я не перейду́, Він поклав на стежки́ мої те́мряву!
9 Mine honour from off me He hath stripped, And He turneth the crown from my head.
Він стягнув з мене славу мою і вінця́ зняв мені з голови!
10 He breaketh me down round about, and I go, And removeth like a tree my hope.
Звідусі́ль Він ламає мене, — і я йду, наді́ю мою, як те дерево, ви́вернув Він.
11 And He kindleth against me His anger, And reckoneth me to Him as His adversaries.
І на мене Свій гнів запали́в, і зарахува́в Він мене до Своїх ворогів:
12 Come in do His troops together, And they raise up against me their way, And encamp round about my tent.
полки́ Його ра́зом прихо́дять, і тору́ють на ме́не доро́гу свою, і табору́ють навко́ло наме́ту мого.
13 My brethren from me He hath put far off, And mine acquaintances surely Have been estranged from me.
Віддали́в Він від мене братів моїх, а знайо́мі мої почужі́ли для мене,
14 Ceased have my neighbours And my familiar friends have forgotten me,
мої ближні відста́ли, і забу́ли про мене знайо́мі мої.
15 Sojourners of my house and my maids, For a stranger reckon me: An alien I have been in their eyes.
Ме́шканці дому мого́, і служниці мої за чужого вважають мене́, — чужако́м я став в їхніх оча́х.
16 To my servant I have called, And he doth not answer, With my mouth I make supplication to him.
Я кличу свойо́го раба — і він відповіді не дає, хоч своїми уста́ми благаю його́.
17 My spirit is strange to my wife, And my favours to the sons of my [mother's] womb.
Мій дух став бридки́й для моєї дружи́ни, а мій за́пах — синам моєї утро́би.
18 Also sucklings have despised me, I rise, and they speak against me.
Навіть діти малі зневажають мене, — коли я встаю, то глузу́ють із мене.
19 Abominate me do all the men of my counsel, And those I have loved, Have been turned against me.
Мої всі пові́рники бри́дяться мною, а кого я кохав — оберну́лись на мене.
20 To my skin and to my flesh Cleaved hath my bone, And I deliver myself with the skin of my teeth.
До шкіри моєї й до тіла мого приліпилися кості мої, ще біля зубів лиш зосталася шкіра моя.
21 Pity me, pity me, ye my friends, For the hand of God hath stricken against me.
Змилуйтеся надо мною, о, змилуйтеся надо мною ви, ближні мої, бо Божа рука доторкну́лась мене!
22 Why do you pursue me as God? And with my flesh are not satisfied?
Чого́ ви мене переслідуєте, немов Бог, і не наси́чуєтесь моїм тілом?
23 Who doth grant now, That my words may be written? Who doth grant that in a book they may be graven?
О, коли б записати слова́ мої, о, коли б були в книжці вони позазна́чувані,
24 With a pen of iron and lead — For ever in a rock they may be hewn.
коли б ри́льцем залізним та о́ливом в скелі навіки вони були ви́тесані!
25 That — I have known my Redeemer, The Living and the Last, For the dust he doth rise.
Та я знаю, що мій Викупи́тель живий, і останнього дня Він піді́йме із пороху
26 And after my skin hath compassed this [body], Then from my flesh I see God:
цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу,
27 Whom I — I see on my side, And mine eyes have beheld, and not a stranger, Consumed have been my reins in my bosom.
сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі. Тануть ни́рки мої в моїм ну́трі!
28 But ye say, 'Why do we pursue after him?' And the root of the matter hath been found in me.
Коли скажете ви: „На́що будемо гнати його́, коли́ корень справи знахо́диться в ньому!“
29 Be ye afraid because of the sword, For furious [are] the punishments of the sword, That ye may know that [there is] a judgment.
то побійтесь меча собі ви, бо гнів за провину — то меч, щоб ви знали, що є ще Суддя!“
