Ecclesiastes 1
1 Words of a preacher, son of David, king in Jerusalem:
Книга Пропові́дника, сина Давидового, царя в Єрусалимі.
2 Vanity of vanities, said the Preacher, Vanity of vanities: the whole [is] vanity.
Наймарні́ша марно́та, сказав Пропові́дник, наймарні́ша марно́та, — марно́та усе!
3 What advantage [is] to man by all his labour that he laboureth at under the sun?
Яка ко́ристь люди́ні в усім її тру́ді, який вона робить під сонцем?
4 A generation is going, and a generation is coming, and the earth to the age is standing.
Поколі́ння відхо́дить, й поколі́ння приходить, а земля вікові́чно стоїть!
5 Also, the sun hath risen, and the sun hath gone in, and unto its place panting it is rising there.
І со́нечко схо́дить, і сонце заходить, і поспішає до місця свого́, де схо́дить воно.
6 Going unto the south, and turning round unto the north, turning round, turning round, the wind is going, and by its circuits the wind hath returned.
Віє вітер на пі́вдень, і на північ верта́ється, кру́титься, крутиться він та й іде, і на круг свій верта́ється вітер.
7 All the streams are going unto the sea, and the sea is not full; unto a place whither the streams are going, thither they are turning back to go.
Всі пото́ки до моря пливуть, але море — воно не напо́внюється: до місця, ізві́дки пливуть, ті потоки вони поверта́ються, щоб зно́ву плисти́!
8 All these things are wearying; a man is not able to speak, the eye is not satisfied by seeing, nor filled is the ear from hearing.
Повні тру́ду всі ре́чі, — люди́на сказати всього́ не потра́пить! Не наси́титься ба́ченням око, і не напо́вниться слу́ханням ухо.
9 What [is] that which hath been? it [is] that which is, and what [is] that which hath been done? it [is] that which is done, and there is not an entirely new thing under the sun.
Що було́, воно й бу́де, і що робилося, бу́де робитись воно, — і немає нічо́го ново́го під сонцем!
10 There is a thing of which [one] saith: 'See this, it [is] new!' already it hath been in the ages that were before us!
Буває таке, що про нього говорять: „Дивись, — це нове́!“Та воно вже було́ від вікі́в, що були́ перед нами!
11 There is not a remembrance of former [generations]; and also of the latter that are, there is no remembrance of them with those that are at the last.
Нема згадки про перше, а тако́ж про насту́пне, що бу́де, — про них згадки не бу́де між тими, що бу́дуть пото́му.
12 I, a preacher, have been king over Israel in Jerusalem.
Я, Проповідник, був царем над Ізраїлем в Єрусалимі.
13 And I have given my heart to seek and to search out by wisdom concerning all that hath been done under the heavens. It [is] a sad travail God hath given to the sons of man to be humbled by it.
І поклав я на серце своє, щоб шукати й дослі́джувати мудрістю все, що робилось під небом. Це праця тяжка́, яку дав Бог для лю́дських синів, щоб мозо́литись нею.
14 I have seen all the works that have been done under the sun, and lo, the whole [is] vanity and vexation of spirit!
Я бачив усі справи, що чини́лись під сонцем: й ось усе це — марно́та та ло́влення вітру!
15 A crooked thing [one] is not able to make straight, and a lacking thing is not able to be numbered.
Покри́вленого не напра́виш, а неісну́ючого не полі́чиш!
16 I — I spake with my heart, saying, 'I, lo, I have magnified and added wisdom above every one who hath been before me at Jerusalem, and my heart hath seen abundantly wisdom and knowledge.
Говорив я був з серцем своїм та казав: Ось я велику премудрість набув, Найбільшу за всіх, що до ме́не над Єрусалимом були́. І бачило серце моє всяку мудрість і знання.
17 And I give my heart to know wisdom, and to know madness and folly: I have known that even this [is] vexation of spirit;
І поклав я на серце своє, щоб пізнати премудрість, і пізнати безу́мство й глупо́ту, — і збагну́в я, що й це все — то ло́влення вітру!
18 for, in abundance of wisdom [is] abundance of sadness, and he who addeth knowledge addeth pain.'
Бо при мно́гості мудрости мно́житься й кло́піт, хто ж пізна́ння побільшує, той побільшує й біль!
