Job 30
1 But now yongere men in tyme scornen me, whos fadris Y deynede not to sette with the doggis of my flok.
А тепер насміхаються з мене молодші від мене літами, ті, що їхніх батьків я бриди́вся б покласти із псами отари моєї.
2 Of whiche men the vertu of hondis was for nouyt to me, and thei weren gessid vnworthi to that lijf.
Та й сила рук їхніх для чого бува́ла мені? Повня сил їх мину́лась!
3 Thei weren bareyn for nedynesse and hungur; that gnawiden in wildirnesse, and weren pale for pouert and wretchidnesse;
Само́тні були в недоста́тку та голоді, ссали вони суху землю, зруйновану та опустілу!
4 and eeten eerbis, aud the ryndis of trees; and the roote of iunyperis was her mete.
рвали вони лободу́ на кущах, ялівце́ве ж коріння було їхнім хлібом.
5 Whiche men rauyschiden these thingis fro grete valeis; and whanne thei hadden foundun ony of alle, thei runnen with cry to tho.
Вони були ви́гнані з-поміж людей, кричали на них, немов на злоді́їв,
6 Thei dwelliden in deseertis of strondis, and in caues of erthe, ethir on grauel, `ethir on cley.
так що вони пробува́ли в яру́гах долин, по я́мах під земних та скелях,
7 Whiche weren glad among siche thingis, and arettiden delices to be vndur buschis.
ревіли вони між кущами, збирались під те́рням, —
8 The sones of foolis and of vnnoble men, and outirli apperynge not in erthe.
сини нерозумного й діти неславного, вони були ви́гнані з кра́ю!
9 But now Y am turned in to the song of hem, and Y am maad a prouerbe to hem.
А тепер я став піснею їм, і зробився для них погово́ром.
10 Thei holden me abhomynable, and fleen fer fro me, and dreden not to spete on my face.
Вони обриди́ли мене, віддали́лись від мене, і від мойого обличчя не стримали сли́ни,
11 For God hath openyd his arowe caas, and hath turmentid me, and hath set a bridil in to my mouth.
бо Він розв'яза́в мого пояса й мучить мене, то й вони ось вузде́чку із себе відкинули перед обличчям моїм.
12 At the riytside of the eest my wretchidnessis risiden anoon; thei turneden vpsedoun my feet, and oppressiden with her pathis as with floodis.
По прави́ці встають жовтодзю́бі, но́ги мені підставляють, і то́пчуть на мене дороги нещастя свого.
13 Thei destrieden my weies; thei settiden tresoun to me, and hadden the maistri; and `noon was that helpide.
Пори́ли вони мою сте́жку, хо́чуть мати ко́ристь із мойого життя, немає кому їх затримати, —
14 Thei felden in on me as bi a brokun wal, and bi yate openyd, and weren stretchid forth to my wretchidnessis.
немов через ви́лім широкий прихо́дять, валяються попід румо́вищем.
15 Y am dryuun in to nouyt; he took awei my desir as wynd, and myn helpe passide awei as a cloude.
Оберну́лось страхіття на мене, моя слава проне́слась, як вітер, і, як хмара, мину́лося щастя моє.
16 But now my soule fadith in my silf, and daies of turment holden me stidfastly.
А тепер розливається в мене душа моя, хапають мене дні нещастя!
17 In nyyt my boon is persid with sorewis; and thei, that eten me, slepen not.
Вночі мої кості від мене віддо́вбуються, а жи́ли мої не вспоко́юються.
18 In the multitude of tho my cloth is wastid, and thei han gird me as with coler of a coote.
З великої Божої сили зміни́лося тіло моє, і неду́га мене опері́зує, мов той хіто́н.
19 Y am comparisound to cley, and Y am maad lijk to a deed sparcle and aisch.
Він укинув мене до болота, і став я подібний до по́роху й по́пелу.
20 Y schal cry to thee, and thou schalt not here me; Y stonde, and thou biholdist not me.
Я кли́чу до Тебе, та Ти мені відповіді не даєш, я перед Тобою стою́, Ти ж на мене лише придивля́єшся.
21 Thou art chaungid in to cruel to me, and in the hardnesse of thin hond thou art aduersarie to me.
Ти зміни́вся мені на жорстокого, мене Ти женеш силою Своєї руки.
22 Thou hast reisid me, and hast set as on wynd; and hast hurtlid me doun strongli.
На вітер підняв Ти мене, на нього мене посадив, і робиш, щоб я розтопи́всь на спусто́шення!
23 Y woot, that thow schalt bitake me to deeth, where an hows is ordeyned to ech lyuynge man.
Знаю я: Ти до смерти прова́диш мене, і до дому зібра́ння, яко́го призна́чив для всього живого.
24 Netheles thou sendist not out thin hond to the wastyng of hem; and if thei fallen doun, thou schalt saue.
Хіба не простяга́є руки́ потопе́льник, чи він у нещасті своїм не кричить?
25 Y wepte sum tyme on him, that was turmentid, and my soule hadde compassioun on a pore man.
Чи ж не плакав я за бідаре́м? Чи за вбогим душа моя не сумувала?
26 Y abood goodis, and yuelis ben comun to me; Y abood liyt, and derknessis braken out.
Бо чекав я добра́, але лихо прийшло, сподівався я світла, та темно́та прийшла.
27 Myn ynnere thingis buyliden out with outen my reste; daies of turment camen bifor me.
Киплять мої ну́трощі й не замовка́ють, зустріли мене дні нещастя,
28 Y yede morenynge, and Y roos with out woodnesse in the cumpenye, and criede.
ходжу́ почорнілий без сонця, на зборі встаю та кричу́.
29 Y was the brother of dragouns, and the felow of ostrigis.
Я став братом шака́лам, а струся́там — това́ришем,
30 My skyn was maad blak on me, and my boonys drieden for heete.
моя шкіра зчорніла та й лу́питься з мене, від спеко́ти спали́лися кості мої.
31 Myn harpe is turned in to morenyng, and myn orgun in to the vois of weperis.
І стала жало́бою а́рфа моя, а сопі́лка моя — зойком плачли́вим.
