Job 14
1 A man is borun of a womman, and lyueth schort tyme, and is fillid with many wretchidnessis.
Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
2 Which goith out, and is defoulid as a flour; and fleeth as schadewe, and dwellith neuere perfitli in the same staat.
вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
3 And gessist thou it worthi to opene thin iyen on siche a man; and to brynge hym in to doom with thee?
І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
4 Who may make a man clene conseyued of vnclene seed? Whether not thou, which art aloone?
Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
5 The daies of man ben schorte, the noumbre of his monethis is at thee; thou hast set, ethir ordeyned, hise termes, whiche moun not be passid.
Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
6 Therfor go thou awey fro hym a litil, `that is, bi withdrawyng of bodili lijf, that he haue reste; til the meede coueitid come, and his dai is as the dai of an hirid man.
відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
7 A tree hath hope, if it is kit doun; and eft it wexith greene, and hise braunches spreden forth.
Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
8 If the roote therof is eeld in the erthe, and the stok therof is nyy deed in dust;
якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
9 it schal buriowne at the odour of watir, and it schal make heer, as whanne it was plauntid first.
то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
10 But whanne a man is deed, and maad nakid, and wastid; Y preye, where is he?
А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
11 As if watris goen awei fro the see, and a ryuer maad voide wexe drie,
Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
12 so a man, whanne he hath slept, `that is, deed, he schal not rise ayen, til heuene be brokun, `that is, be maad newe; he schal not wake, nether he schal ryse togidere fro his sleep.
так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
13 Who yiueth this to me, that thou defende me in helle, and that thou hide me, til thi greet veniaunce passe; and thou sette to me a tyme, in which thou haue mynde on me? (Sheol h7585)
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
14 Gessist thou, whethir a deed man schal lyue ayen? In alle the daies, in whiche Y holde knyythod, now Y abide, til my chaungyng come.
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15 Thou schalt clepe me, and Y schal answere thee; thou schalt dresse the riyt half, `that is, blis, to the werk of thin hondis.
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 Sotheli thou hast noumbrid my steppis; but spare thou my synnes.
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17 Thou hast seelid as in a bagge my trespassis, but thou hast curid my wickidnesse.
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18 An hil fallynge droppith doun; and a rooche of stoon is borun ouer fro his place.
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19 Watris maken stoonys holowe, and the erthe is wastid litil and litil bi waischyng a wey of watir; and therfor thou schalt leese men in lijk maner.
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20 Thou madist a man strong a litil, that he schulde passe with outen ende; thou schalt chaunge his face, and schalt sende hym out.
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21 Whether hise sones ben noble, ether vnnoble, he schal not vndurstonde.
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22 Netheles his fleisch, while he lyueth, schal haue sorewe, and his soule schal morne on hym silf.
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
