Job 7
1 “Isn’t a man forced to labor on earth? Aren’t his days like the days of a hired hand?
Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
2 As a servant who earnestly desires the shadow, as a hireling who looks for his wages,
Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
3 so I am made to possess months of misery, wearisome nights are appointed to me.
так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
4 When I lie down, I say, ‘When will I arise, and the night be gone?’ I toss and turn until the dawning of the day.
Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
5 My flesh is clothed with worms and clods of dust. My skin closes up, and breaks out afresh.
Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
6 My days are swifter than a weaver’s shuttle, and are spent without hope.
А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
7 Oh remember that my life is a breath. My eye will no more see good.
Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
8 The eye of him who sees me will see me no more. Your eyes will be on me, but I will not be.
Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
9 As the cloud is consumed and vanishes away, so he who goes down to Sheol will come up no more. (Sheol h7585)
Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, (Sheol h7585)
10 He will return no more to his house, neither will his place know him any more.
не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
11 “Therefore I will not keep silent. I will speak in the anguish of my spirit. I will complain in the bitterness of my soul.
Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
12 Am I a sea, or a sea monster, that you put a guard over me?
Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
13 When I say, ‘My bed will comfort me. My couch will ease my complaint,’
Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
14 then you scare me with dreams and terrify me through visions,
то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
15 so that my soul chooses strangling, death rather than my bones.
І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
16 I loathe my life. I don’t want to live forever. Leave me alone, for my days are but a breath.
Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
17 What is man, that you should magnify him, that you should set your mind on him,
Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
18 that you should visit him every morning, and test him every moment?
Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
19 How long will you not look away from me, nor leave me alone until I swallow down my spittle?
Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
20 If I have sinned, what do I do to you, you watcher of men? Why have you set me as a mark for you, so that I am a burden to myself?
Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
21 Why do you not pardon my disobedience, and take away my iniquity? For now will I lie down in the dust. You will seek me diligently, but I will not be.”
І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
