Job 16
1 Then Job answered,
А Йов відповів та й сказав:
2 “I have heard many such things. You are all miserable comforters!
„Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
3 Shall vain words have an end? Or what provokes you that you answer?
Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
4 I also could speak as you do. If your soul were in my soul’s place, I could join words together against you, and shake my head at you,
I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
5 but I would strengthen you with my mouth. The solace of my lips would relieve you.
уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
6 “Though I speak, my grief is not subsided. Though I forbear, what am I eased?
Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
7 But now, God, you have surely worn me out. You have made all my company desolate.
Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
8 You have shriveled me up. This is a witness against me. My leanness rises up against me. It testifies to my face.
і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
9 He has torn me in his wrath and persecuted me. He has gnashed on me with his teeth. My adversary sharpens his eyes on me.
Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
10 They have gaped on me with their mouth. They have struck me on the cheek reproachfully. They gather themselves together against me.
Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
11 God delivers me to the ungodly, and casts me into the hands of the wicked.
Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
12 I was at ease, and he broke me apart. Yes, he has taken me by the neck, and dashed me to pieces. He has also set me up for his target.
Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
13 His archers surround me. He splits my kidneys apart, and does not spare. He pours out my bile on the ground.
Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
14 He breaks me with breach on breach. He runs at me like a giant.
Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
15 I have sewed sackcloth on my skin, and have thrust my horn in the dust.
Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
16 My face is red with weeping. Deep darkness is on my eyelids,
Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
17 although there is no violence in my hands, and my prayer is pure.
хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
18 “Earth, don’t cover my blood. Let my cry have no place to rest.
Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
19 Even now, behold, my witness is in heaven. He who vouches for me is on high.
бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
20 My friends scoff at me. My eyes pour out tears to God,
Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
21 that he would maintain the right of a man with God, of a son of man with his neighbor!
і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
22 For when a few years have come, I will go the way of no return.
бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
