Lamentations 5
1 Remember, LORD, what has come on us. Look, and see our reproach.
Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
2 Our inheritance has been turned over to strangers, our houses to aliens.
наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
3 We are orphans and fatherless. Our mothers are as widows.
Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
4 We must pay for water to drink. Our wood is sold to us.
Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
5 Our pursuers are on our necks. We are weary, and have no rest.
У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
6 We have given our hands to the Egyptians, and to the Assyrians, to be satisfied with bread.
До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
7 Our fathers sinned, and are no more. We have borne their iniquities.
Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
8 Servants rule over us. There is no one to deliver us out of their hand.
Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
9 We get our bread at the peril of our lives, because of the sword in the wilderness.
Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
10 Our skin is black like an oven, because of the burning heat of famine.
Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
11 They ravished the women in Zion, the virgins in the cities of Judah.
Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
12 Princes were hanged up by their hands. The faces of elders were not honoured.
Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
13 The young men carry millstones. The children stumbled under loads of wood.
Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
14 The elders have ceased from the gate, and the young men from their music.
Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
15 The joy of our heart has ceased. Our dance is turned into mourning.
втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
16 The crown has fallen from our head. Woe to us, for we have sinned!
Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
17 For this our heart is faint. For these things our eyes are dim:
тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
18 for the mountain of Zion, which is desolate. The foxes walk on it.
через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
19 You, LORD, remain forever. Your throne is from generation to generation.
Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
20 Why do you forget us forever, and forsake us for so long a time?
Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
21 Turn us to yourself, LORD, and we will be turned. Renew our days as of old.
Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
22 But you have utterly rejected us. You are very angry against us.
Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
