Acts 23
1 Paul, looking steadfastly at the council, said, “Brothers, I have lived before God in all good conscience until today.”
І вп'явся очима Павло на той синедріо́н і промовив: „Мужі-браття, я аж по сьогоднішній день жив для Бога всім добрим сумлі́нням!“
2 The high priest, Ananias, commanded those who stood by him to strike him on the mouth.
Але первосвященик Ана́ній звелів тим, що стояли при ньому, щоб били його по уста́х.
3 Then Paul said to him, “God will strike you, you whitewashed wall! Do you sit to judge me according to the Torah, and command me to be struck contrary to the law?”
Тоді промовив до нього Павло: „Тебе битиме Бог, ти сті́но побілена... Ти ж сидиш, щоб судити мене за Зако́ном, а наказуєш бити мене проти Зако́ну?“
4 Those who stood by said, “Do you malign God’s high priest?”
А присутні сказали: „То ти Божому первосвященикові лихосло́виш?“
5 Paul said, “I didn’t know, brothers, that he was high priest. For it is written, ‘You shall not speak evil of a ruler of your people.’”
І промовив Павло: „Не знав я, брати, що то первосвященик. Бо написано: На начальника люду твого не лихосло́в“.
6 But when Paul perceived that the one part were Sadducees and the other Pharisees, he cried out in the council, “Men and brothers, I am a Pharisee, a son of Pharisees. Concerning the hope and resurrection of the dead I am being judged!”
І Павло, спостерігши, що частина одна — саддуке́ї, а друга — фарисеї, покликнув у синедріоні: „Мужі-браття, — я фарисей, і син фарисея. За наді́ю на воскресіння мертвих мене судять!“
7 When he had said this, an argument arose between the Pharisees and Sadducees, and the crowd was divided.
Якже він це промовив, колотне́ча постала поміж саддуке́ями та фарисеями, — і розділи́лась юрба́.
8 For the Sadducees say that there is no resurrection, nor angel, nor spirit; but the Pharisees confess all of these.
Саддуке́ї бо тве́рдять, що немає воскресіння, ані а́нгола, ані духа, фарисеї ж оце визнають.
9 A great clamour arose, and some of the scribes of the Pharisees’ part stood up, and contended, saying, “We find no evil in this man. But if a spirit or angel has spoken to him, let’s not fight against God!”
І галас великий зчинився. А деякі книжники, із фарисейської групи, уставши, почали́ сперечатися, кажучи: „У чоловікові цьому ми жодного ли́ха не знаходимо! А коли промовляв Дух до нього, чи ангол, не противмося Богові“.
10 When a great argument arose, the commanding officer, fearing that Paul would be torn in pieces by them, commanded the soldiers to go down and take him by force from amongst them and bring him into the barracks.
А коли колотне́ча велика зчинилась, то тисяцький, боячись, щоб Павла не роздерли, звелів вояка́м увійти та забрати його з-поміж них, і відве́сти в форте́цю.
11 The following night, the Lord stood by him and said, “Cheer up, Paul, for as you have testified about me at Jerusalem, so you must testify also at Rome.”
А наступної ночі став Господь перед ним і промовив: „Будь бадьорий! Бо як в Єрусалимі про Мене ти свідчив, так треба тобі свідкува́ти й у Римі!“
12 When it was day, some of the Judeans banded together and bound themselves under a curse, saying that they would neither eat nor drink until they had killed Paul.
А коли настав день, то дехто з юдеїв зібрались, та клятву скла́ли, говорячи, що ні їсти, ні пити не бу́дуть, аж доки Павла́ не заб'ють!
13 There were more than forty people who had made this conspiracy.
А тих, що закляття таке покла́ли, було більш сорока́.
14 They came to the chief priests and the elders, and said, “We have bound ourselves under a great curse to taste nothing until we have killed Paul.
І вони приступили до первосвящеників та старших і сказали: „Ми клятву скла́ли нічого не їсти, аж поки заб'ємо Павла!
15 Now therefore, you with the council inform the commanding officer that he should bring him down to you tomorrow, as though you were going to judge his case more exactly. We are ready to kill him before he comes near.”
Отож разом із синедріоном передайте тисяцькому, щоб до вас він привів його, ніби хочете ви докладніш розізнати про нього. А ми, перше ніж він набли́зиться, готові забити його“.
16 But Paul’s sister’s son heard they were lying in wait, and he came and entered into the barracks and told Paul.
Як зачув же сестрі́нець Павлів про цю змову, то прибув, і ввійшов у форте́цю, і Павла́ завідо́мив.
17 Paul summoned one of the centurions and said, “Bring this young man to the commanding officer, for he has something to tell him.”
Павло ж зараз покликав одно́го з сотників, та й сказав: „Цього юнака́ запровадь до тисяцького, бо він має йому щось сказати“.
18 So he took him and brought him to the commanding officer and said, “Paul, the prisoner, summoned me and asked me to bring this young man to you. He has something to tell you.”
Той же взяв його, та й запровадив до тисяцького та сказав: „Павло в'язень покликав мене, і просив запрова́дити до тебе цього юнака́, що має тобі щось сказати“.
19 The commanding officer took him by the hand, and going aside, asked him privately, “What is it that you have to tell me?”
І взяв тисяцький того за руку, і на́бік відвів і спитав: „Що́ ти маєш звістити мені?“
20 He said, “The Judeans have agreed to ask you to bring Paul down to the council tomorrow, as though intending to enquire somewhat more accurately concerning him.
А той розповів: „Змову склали юдеї, — просити тебе, щоб ти взавтра до синедріо́ну Павла припрова́див, ніби хочуть вони докладніш розпізнати про нього.
21 Therefore don’t yield to them, for more than forty men lie in wait for him, who have bound themselves under a curse to neither eat nor drink until they have killed him. Now they are ready, looking for the promise from you.”
Отож, не послухайся їх, бо чигає на нього їх більш сорока чоловіка, що клятву скла́ли ні їсти, ні пити, аж доки його не заб'ють. І тепер он готові вони, і чекають твого прире́чення“.
22 So the commanding officer let the young man go, charging him, “Tell no one that you have revealed these things to me.”
Тоді тисяцький відпустив юнака́, наказавши йому — „не розповіда́ти ані о́дному, що мені ти це ви́явив.“
23 He called to himself two of the centurions, and said, “Prepare two hundred soldiers to go as far as Caesarea, with seventy horsemen and two hundred men armed with spears, at the third hour of the night.”
І він закли́кав якихось двох із сотників, і наказав: „Пришикуйте на третю годину вночі дві сотні вояків, щоб іти до Кесарії, і кіннотників сімдеся́т, та дві сотні стрільців.
24 He asked them to provide mounts, that they might set Paul on one, and bring him safely to Felix the governor.
Приготуйте також в'ючаків і Павла посадіть, і здоровим його проведіть до намісника Фе́лікса.
25 He wrote a letter like this:
І листа написав він такого ось змісту:
26 “Claudius Lysias to the most excellent governor Felix: Greetings.
„Кла́вдій Лі́сій намісникові вседостойному Фе́ліксові — поздоро́влення!
27 “This man was seized by the Judeans, and was about to be killed by them when I came with the soldiers and rescued him, having learnt that he was a Roman.
Цього мужа, що його юдеї схопи́ли були́ та хотіли забити, урятував я, із вояка́ми прийшовши, довідавшися, що він ри́млянин.
28 Desiring to know the cause why they accused him, I brought him down to their council.
І хотів я довідатися про причину, що за неї його оскаржа́ли, та й привів був його до їхнього синедріо́ну.
29 I found him to be accused about questions of their law, but not to be charged with anything worthy of death or of imprisonment.
Я знайшов, що його винуватять у спірних речах їхнього Зако́ну, і що провини не має він жа́дної, ва́ртої смерти або ланцюгі́в.
30 When I was told that the Judeans lay in wait for the man, I sent him to you immediately, charging his accusers also to bring their accusations against him before you. Farewell.”
Як доне́сли ж мені про ту змову, що юдеї вчинили на мужа цього, я зараз до тебе його відіслав, наказавши також позива́льникам, щоб перед тобою сказали, що́ мають на нього. Будь здоровий!“
31 So the soldiers, carrying out their orders, took Paul and brought him by night to Antipatris.
Отож вояки, як наказано їм, забрали Павла́, і вночі попровадили в Антипатри́ду.
32 But on the next day they left the horsemen to go with him, and returned to the barracks.
А другого дня, полишивши кінно́тчиків, щоб ішли з ним, у форте́цю вони повернулись.
33 When they came to Caesarea and delivered the letter to the governor, they also presented Paul to him.
А ті прибули́ в Кесарі́ю, і, листа передавши намісникові, поставили також Павла перед ним.
34 When the governor had read it, he asked what province he was from. When he understood that he was from Cilicia, he said,
Намісник листа прочитав і спитав, із якого він кра́ю. А довідавшись, що з Кілікії, промовив:
35 “I will hear you fully when your accusers also arrive.” He commanded that he be kept in Herod’s palace.
„Я тебе переслухаю, як при́йдуть і твої позива́льники“. І звелів стерегти його в Іродовому Прето́рії.
