Lamentations 5
1 Remember, O LORD, what is come upon us: consider, and behold our reproach.
Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
2 Our inheritance is turned to strangers, our houses to aliens.
наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
3 We are orphans and fatherless, our mothers [are] as widows.
Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
4 We have drank our water for money; our wood is sold to us.
Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
5 Our necks [are] under persecution: we labor, [and] have no rest.
У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
6 We have given the hand [to] the Egyptians, [and to] the Assyrians, to be satisfied with bread.
До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
7 Our fathers have sinned, [and are] not; and we have borne their iniquities.
Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
8 Servants have ruled over us: [there is] none that doth deliver [us] out of their hand.
Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
9 We procured our bread with [the peril of] our lives, because of the sword of the wilderness.
Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
10 Our skin was black like an oven because of the terrible famine.
Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
11 They ravished the women in Zion, [and] the maids in the cities of Judah.
Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
12 Princes were hanged by their hand: the faces of elders were not honored.
Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
13 They took the young men to grind, and the children fell under the wood.
Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
14 The elders have ceased from the gate, the young men from their music.
Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
15 The joy of our heart hath ceased; our dance is turned into mourning.
втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
16 The crown is fallen [from] our head: woe to us, that we have sinned!
Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
17 For this our heart is faint; for these [things] our eyes are dim.
тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
18 Because of the mountain of Zion, which is desolate, the foxes walk upon it.
через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
19 Thou, O LORD, remainest for ever; thy throne from generation to generation.
Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
20 Why dost thou forget us for ever, [and] forsake us so long time?
Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
21 Turn thou us to thee, O LORD, and we shall be turned; renew our days as of old.
Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
22 But thou hast utterly rejected us; thou art very wroth against us.
Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
