Job 6
1 But Job answered and said,
А Йов відповів та й сказав:
2 Oh that my grief were thoroughly weighed, and my calamity laid in the balances together!
„Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
3 For now it would be heavier than the sand of the sea: therefore my words are swallowed up.
то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
4 For the arrows of the Almighty [are] within me, the poison of which drinketh up my spirit: the terrors of God set themselves in array against me.
Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
5 Doth the wild ass bray when he hath grass? or loweth the ox over his fodder?
Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
6 Can that which is unsavory be eaten without salt? or is there [any] taste in the white of an egg?
Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
7 The things [that] my soul refused to touch [are] as my sorrowful food.
Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
8 Oh that I might have my request; and that God would grant [me] the thing that I long for!
О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
9 Even that it would please God to destroy me; that he would let loose his hand, and cut me off!
О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
10 Then should I yet have comfort; yes, I would harden myself in sorrow: let him not spare; for I have not concealed the words of the Holy One.
то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
11 What [is] my strength, that I should hope? and what [is] my end, that I should prolong my life?
Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
12 [Is] my strength the strength of stones? or [is] my flesh of brass?
Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
13 [Is] not my help in me? and is wisdom driven quite from me?
Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
14 To him that is afflicted pity [should be shown] from his friend; but he forsaketh the fear of the Almighty.
Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
15 My brethren have dealt deceitfully as a brook, [and] as the stream of brooks they pass away;
Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
16 Which are blackish by reason of the ice, [and] in which the snow is hid:
темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
17 In the time when they become warm, they vanish: when it is hot, they are consumed out of their place.
Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
18 The paths of their way are turned aside; they go to nothing, and perish.
Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
19 The troops of Tema looked, the companies of Sheba waited for them.
Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
20 They were confounded because they had hoped; they came thither, and were ashamed.
І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
21 For now ye are nothing: ye see [my] casting down, and are afraid.
Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
22 Did I say, Bring to me? or Give a reward for me of your substance?
Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
23 Or, Deliver me from the enemy's hand? or, Redeem me from the hand of the mighty?
і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
24 Teach me, and I will hold my tongue: and cause me to understand in what I have erred.
Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
25 How forcible are right words! but what doth your arguing reprove?
Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
26 Do ye imagine to reprove words, and the speeches of one that is desperate, [which are] as wind?
Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
27 Yes, ye overwhelm the fatherless, and ye dig [a pit] for your friend.
і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
28 Now therefore be content, look upon me; for [it is] evident to you if I lie.
Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
29 Return, I pray you, let it not be iniquity; yes, return again, my righteousness [is] in it.
Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
30 Is there iniquity in my tongue? cannot my taste discern perverse things?
Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
