Job 16
1 Then Job answered and said,
А Йов відповів та й сказав:
2 I have heard many such things: miserable comforters [are] ye all.
„Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
3 Shall vain words have an end? or what emboldeneth thee that thou answerest?
Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
4 I also could speak as ye [do]: if your soul were in my soul's stead, I could heap up words against you, and shake my head at you.
I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
5 [But] I would strengthen you with my mouth and the moving of my lips should assuage [your grief].
уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
6 Though I speak, my grief is not assuaged: and [though] I forbear, what am I eased?
Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
7 But now he hath made me weary: thou hast made desolate all my company.
Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
8 And thou hast filled me with wrinkles, [which] is a witness [against me]: and my leanness rising up in me beareth witness to my face.
і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
9 He teareth [me] in his wrath, who hateth me: he gnasheth upon me with his teeth; my enemy sharpeneth his eyes upon me.
Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
10 They have gaped upon me with their mouth; they have smitten me upon the cheek reproachfully; they have gathered themselves against me.
Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
11 God hath delivered me to the ungodly, and turned me over into the hands of the wicked.
Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
12 I was at ease, but he hath broken me asunder: he hath also taken [me] by my neck, and shaken me to pieces, and set me up for his mark.
Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
13 His archers encompass me; he cleaveth my reins asunder, and doth not spare; he poureth out my gall upon the ground.
Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
14 He breaketh me with breach upon breach, he runneth upon me like a giant.
Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
15 I have sewed sackcloth upon my skin, and defiled my horn in the dust.
Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
16 My face is foul with weeping, and on my eyelids [are] the shades of death;
Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
17 Not for [any] injustice in my hands: also my prayer [is] pure.
хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
18 O earth, cover not thou my blood, and let my cry have no place.
Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
19 Also now, behold, my witness [is] in heaven, and my record [is] on high.
бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
20 My friends scorn me: [but] my eye poureth out [tears] to God.
Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
21 O that one might plead for a man with God, as a man [pleadeth] for his neighbor!
і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
22 When a few years are come, then I shall go the way [whence] I shall not return.
бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
