Job 14
1 Man [that is] born of a woman [is] of few days, and full of trouble.
Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
2 He cometh forth like a flower, and is cut down: he fleeth also as a shadow, and continueth not.
вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
3 And dost thou open thy eyes upon such one, and bring me into judgment with thee?
І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
4 Who can bring a clean [thing] out of an unclean? not one.
Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
5 Seeing his days [are] determined, the number of his months [is] with thee, thou hast appointed his bounds that he cannot pass;
Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
6 Turn from him, that he may rest, till he shall accomplish, as a hireling, his day.
відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
7 For there is hope of a tree, if it is cut down, that it will sprout again, and that its tender branch will not cease.
Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
8 Though its root shall become old in the earth, and its stock die in the ground;
якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
9 [Yet] through the scent of water it will bud, and bring forth boughs like a plant.
то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
10 But man dieth, and wasteth away: yes, man yieldeth his breath, and where [is] he?
А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
11 [As] the waters fail from the sea, and the flood decayeth and drieth up:
Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
12 So man lieth down, and riseth not: till the heavens [shall be] no more, they shall not awake, nor be raised out of their sleep.
так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
13 O that thou wouldst hide me in the grave, that thou wouldst keep me secret, until thy wrath is past, that thou wouldst appoint me a set time, and remember me! (Sheol h7585)
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
14 If a man dieth, shall he live [again]? all the days of my appointed time will I wait, till my change shall come.
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15 Thou shalt call, and I will answer thee: thou wilt have a desire to the work of thy hands.
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 For now thou numberest my steps: dost thou not watch over my sin?
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17 My transgression [is] sealed up in a bag, and thou sewest up my iniquity.
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18 And surely the mountain falling cometh to naught, and the rock is removed out of its place.
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19 The waters wear the stones: thou washest away the things which grow [out] of the dust of the earth; and thou destroyest the hope of man.
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20 Thou prevailest for ever against him, and he passeth: thou changest his countenance, and sendest him away.
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21 His sons come to honor, and he knoweth [it] not; and they are brought low, but he perceiveth [it] not of them.
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22 But his flesh upon him shall have pain, and his soul within him shall mourn.
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
