Hebrews 6
1 Therefore leaving the principles of the doctrine of Christ, let us go on to perfection; not laying again the foundation of repentance from dead works, and of faith towards God,
Тим же, зоставивши печатки Христового слова, ідїмо до звершення, не кладучи знов основин покаяння од мертвих дїл і віри в Бога,
2 Of the doctrine of baptisms, and of laying on of hands, and of the resurrection of the dead, and of eternal judgment. (aiōnios g166)
науки хрещення, і положення рук, і воскресення мертвих, і суду вічнього. (aiōnios g166)
3 And this will we do, if God permit.
І се зробимо, коли Бог дозволить.
4 For [it is] impossible for those who have been once enlightened, and have tasted the heavenly gift, and have been made partakers of the Holy Spirit.
Неможливе бо тих, що раз уже просьвітились, і вкусили дара небесного, і стали причастниками Духа сьвятого,
і вкусили доброго слова Божого і сили грядущого віка, (aiōn g165)
6 If they shall fall away, to renew them again to repentance; seeing they crucify to themselves the Son of God afresh, and put [him] to an open shame.
та й відпали, знов обновляти покаяннєм, удруге розпинаючих у собі Сина Божого та зневажаючих Його.
7 For the earth which drinketh in the rain that cometh often upon it, and bringeth forth herbs fit for them by whom it is dressed, receiveth blessing from God:
Земля бо, що пе падаючий часто на неї дощ, і родить билину, потрібну тим, хто її садить, приймає благословеннє від Бога.
8 But that which beareth thorns and briers [is] rejected, and [is] nigh to cursing; whose end [is] to be burned.
а котра приносить терни та бодяки, непотрібна і близька прокляття, котрої кінець на спаленнє.
9 But, beloved, we are persuaded better things of you, and things that accompany salvation, though we thus speak.
Ми ж надіємось по вас, любі, луччого і ближчого до спасення, хоч і говоримо так.
10 For God [is] not unrighteous to forget your work and labor of love, which ye have shown towards his name, in that ye have ministered to the saints, and do minister.
Не єсть бо Бог неправеден, щоб забути діло ваше і труд любови, що показали ви в імя Його, послугувавши і послугуючи сьвятим.
11 And we desire every one of you to show the same diligence to the full assurance of hope to the end:
Бажаємо ж, щоб кожен з вас являв таке саме стараннє про тверду надїю аж до кінця,
12 That ye be not slothful, but followers of them who through faith and patience inherit the promises.
щоб не були ви лїниві, а послїдователї тих, що наслїдують обітниці вірою і довготерпіннєм.
13 For when God made promise to Abraham, because he could swear by no greater, he swore by himself,
Обітуючи бо Аврааму Бог, яко ж бо нїкого не мав більшого, щоб клястись, кляв ся собою,
14 Saying, Surely blessing I will bless thee, and multiplying I will multiply thee.
глаголючи: "Істинно благословляючи благословлю тебе, і намножуючи намножу тебе."
15 And so, after he had patiently endured, he obtained the promise.
І так, бувши довготерпилив, одержав обітницю.
16 For men verily swear by the greater: and an oath for confirmation [is] to them an end of all contradiction.
Люде бо більшим кленуть ся, і всякої суперечки між ними конець на ствердженнє, - клятьба.
17 Wherein God, willing more abundantly to show to the heirs of promise the immutability of his counsel, confirmed [it] by an oath:
У тому ж, хотівши Бог більше показати наслїдникам обітниці незмінність ради своєї, посередникував клятьбою,
18 That by two immutable things, in which [it was] impossible for God to lie, we might have a strong consolation, who have fled for refuge to lay hold upon the hope set before us:
щоб двома речами незмінними (в котрих не можна обманити Богу) мали кріпке втїшеннє ми, що прибігаємо (до Нього) приняти надїю, що лежить перед нами,
19 Which [hope] we have as an anchor of the soul, both sure and steadfast, and which entereth into that within the vail;
котру маємо, яко якор душі, тверду і певну, і входить вона у саму середину за завісою,
