Job 29
1 Job resumed speaking and said,
І Йов далі вів мову свою та й сказав:
2 “Oh, that I were as I was in the past months when God cared for me,
„О, коли б я був той, як за місяців давніх, як за днів тих, коли борони́в мене Бог,
3 when his lamp shined on my head, and when I walked through darkness by his light.
коли над головою моєю світився світильник Його, і при світлі його я ходив в темноті́,
4 Oh, that I were as I was in the ripeness of my days when the friendship of God was on my tent,
як був я за днів тих своєї погожої о́сени, коли Божа милість була над наме́том моїм,
5 when the Almighty was yet with me, and my children were around me,
коли Всемогу́тній зо мною ще був, а навко́ло мене — мої діти,
6 when my way was covered with cream, and the rock poured out for me streams of oil!
коли мої кро́ки купалися в маслі, а скеля оли́вні струмки́ біля мене лила́!
7 When I went out to the city gate, when I sat in my place in the city square,
Коли я вихо́див до брами при місті, і ставив на площі сиді́ння своє,
8 the young men saw me and kept their distance from me in respect, and the aged people rose and stood for me.
як тільки вбачали мене юнаки́ — то ховались, а ста́рші встава́ли й стояли,
9 The princes used to refrain from talking when I came; they would lay their hand on their mouths.
зве́рхники стримували свою мову та клали долоню на уста свої, —
10 The voices of the noblemen were hushed, and their tongue clung to the roof of their mouths.
ховався тоді голос володарів, а їхній язик приліпа́в їм був до піднебі́ння,
11 For after their ears heard me, they would then bless me; after their eyes saw me, they would then give witness to me and approve of me
Бо яке ухо чуло про мене, то звало блаже́нним мене, і яке око бачило, то свідкувало за мене, —
12 because I rescued the one who was poor when he cried out, and the one who had no father when he had no one to help him.
бо я рятував бідаря́, що про поміч кричав, і сироту́ та безпо́мічного.
13 The blessing of him who was about to perish came on me; I caused the widow's heart to sing for joy.
Благослове́ння гинучого на ме́не прихо́дило, а серце вдовиці чинив я співа́ючим!
14 I put on righteousness, and it clothed me; my justice was like a robe and a turban.
Зодягавсь я у праведність, і вона зодягала мене, немов плащ та заві́й було право моє.
15 I was eyes to blind people; I was feet to lame people.
Очима я був для сліпого, а кривому — ногами я був.
16 I was a father to needy people; I would examine the case even of one whom I did not know.
Бідаря́м я був батьком, супере́чку ж, якої не знав, я досліджував.
17 I broke the jaws of the unrighteous man; I plucked the victim out from between his teeth.
Й я торо́щив злочинцеві ще́лепи, і виривав із зубів його схо́плене.
18 Then I said, 'I will die in my nest; I will multiply my days like the grains of sand.
І я говорив: Умру я в своєму гнізді́, і свої дні я помно́жу, немов той пісок:
19 My roots are spread out to the waters, and dew lies all night on my branches.
для води був відкритий мій корень, а роса зоставалась на вітці моїй.
20 The honor in me is always fresh, and the bow of my strength is always new in my hand.'
Моя слава була при мені все нова́, і в руці моїй лук мій відно́влював силу.
21 To me men listened; they waited for me; they stayed silent to hear my advice.
Мене слу́халися й дожида́ли, і мовчали на раду мою.
22 After my words were done, they did not speak again; my speech dropped like water on them.
По слові моїм уже не говорили, і падала мова моя на них кра́плями.
23 They always waited for me as they waited for rain; they opened their mouth wide to drink in my words, as they would do for the latter rain.
І чекали мене, як дощу, і уста свої відкривали, немов на весінній той дощик.
24 I smiled on them when they did not expect it; they did not reject the light of my face.
Коли я, бувало, сміявся до них, то не вірили, та світла обличчя мого не гаси́ли.
25 I selected their way and sat as their chief; I lived like a king in his army, like one who comforts mourners.
Вибирав я дорогу для них і сидів на чолі́, і пробува́в, немов цар той у ві́йську, коли тішить засму́чених він!
