Job 10
1 I am weary of my life; I will give free expression to my complaint; I will speak in the bitterness of my soul.
Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
2 I will say to God, 'Do not merely condemn me; show me why you accuse me.
Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?
3 Is it good to you that you should oppress me, to despise the work of your hands while you smile on the plans of the wicked?
Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?
4 Do you have eyes of flesh? Do you see like a man sees?
Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?
5 Are your days like the days of mankind or your years like the years of people,
Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,
6 that you inquire after my iniquity and search after my sin,
що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,
7 although you know I am not guilty and there is no one who can rescue me from your hand?
хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?
8 Your hands have framed and fashioned me together round about, yet you are destroying me.
Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.
9 Call to mind, I beg you, that you have fashioned me like clay; will you bring me into dust again?
Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.
10 Have you not poured me out like milk and curdled me like cheese?
Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?
11 You have clothed me with skin and flesh and knit me together with bones and sinews.
Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
12 You have granted me life and covenant faithfulness; your help has guarded my spirit.
Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
13 Yet these things you hid in your heart— I know that this is what you were thinking:
А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:
14 that if I sinned, you would notice it; you would not acquit me of my iniquity.
якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.
15 If I have acted wickedly, woe to me; and even if I acted righteously, I could not lift up my head, since I am filled with disgrace— see my affliction!
Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
16 If my head were lifted up, you would stalk me like a lion; and again you would show yourself with marvellous acts of power against me.
А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:
17 You bring new witnesses against me and increase your anger against me; you attack me with fresh armies.
поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.
18 Why, then, have you brought me out of the womb? I wish I had given up my spirit and that no eye had ever seen me.
І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,
19 I would have been as though I had never existed; I would have been carried from the womb to the grave.
як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.
20 Are not my days only a few? Stop then, let me alone, so that I may have a little rest
Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,
21 before I go from where I will not return, to the land of darkness and of the shadow of death,
поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,
22 the land that is as dark as midnight, the land of the shadow of death, without any order, where the light is like midnight.'”
до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.
