Acts 27
1 When it was decided that we should sail for Italy, they put Paul and some other prisoners under the charge of a centurion named Julius of the Imperial Regiment.
А коли постановлено, щоб відпли́нули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'я́знених сотникові, Юлієві на ім'я́, з полку Августа.
2 We boarded a ship from Adramyttium, which was about to sail along the coast of Asia. So we went to sea. Aristarchus from Thessalonica in Macedonia went with us.
І посідали ми на корабля адрамі́тського, що пливти́ мав біля місць азійських, та й відча́лили. Із нами був Аріста́рх македо́нець із Солу́ня.
3 The next day we landed at the city of Sidon, where Julius treated Paul kindly and allowed him to go to his friends to receive their care.
А другого дня ми пристали в Сидо́ні. До Павла ж Юлій ставивсь по-лю́дському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.
4 From there we went to sea and sailed under the lee of Cyprus, close to the island, because the winds were against us.
А ви́рушивши звідти, припливли́ ми до Кіпру, бо вітри́ супроти́вні були́.
5 Then we had sailed across the sea and were near the coast of Cilicia and Pamphylia, we landed at Myra, a city of Lycia.
Коли ж перепли́нули море, що біля Кілікі́ї й Памфі́лії, то ми прибули́ до Лікі́йської Міри.
6 There, the centurion found a ship from Alexandria that was going to sail to Italy. He put us in it.
І там сотник знайшов корабля олександрійського, що пли́в в Італію, і всадив нас на нього.
7 When we had sailed slowly for many days and had finally arrived with difficulty near Cnidus, the wind no longer allowed us to go that way, so we sailed along the sheltered side of Crete, opposite Salmone.
І днів багато помалу пливли́ ми, і насилу насупроти Кніду припли́нули, а що вітер нас не допускав, попливли́ ми додолу на Кріт при Салмо́ні.
8 We sailed along the coast with difficulty, until we came to a certain place called Fair Havens, which is near the city of Lasea.
І коли ми насилу минули його, то припливли́ до одно́го місця, що зветься Доброю При́станню, недалеко якого знахо́диться місто Ласе́я.
9 We had now taken much time, the time of the Jewish fast also had passed, and it had now become dangerous to sail. So Paul warned them,
А як ча́су минуло багато, і була вже плавба́ небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,
10 and said, “Men, I see that the voyage we are about to take will be with injury and much loss, not only of the cargo and the ship, but also of our lives.”
говорячи їм: „О мужі! Я бачу, що буде плавба́ з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу́ й корабля, але й для наших душ“.
11 But the centurion paid more attention to the master and to the owner of the ship than to those things that were spoken by Paul.
Та сотник довіря́в більше стерни́чому та власнико́ві корабля, ніж тому, що Павло говорив.
12 Because the harbor was not easy to spend the winter in, most of the sailors advised to sail from there, if by any means we could reach the city of Phoenix, to spend the winter there. Phoenix is a harbor in Crete, and it faces northeast and southeast.
А що при́стань була на зимівлю неви́гідна, то більшість давала пораду відпли́нути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітра́м із пі́вдня та з пі́вночі.
13 When the south wind began to blow gently, the sailors thought that they had what they needed. So they weighed anchor and sailed along Crete, close to the shore.
А як вітер півде́нний повіяв, то поду́мали, що бажа́ння вони досягли́, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.
14 But after a short time a wind of hurricane force, called the northeaster, began to beat down from the island.
Але незаба́ром ударив на них рвучкий вітер, що зветься евроклі́дон.
15 When the ship was caught by the storm and could no longer head into the wind, we had to give way to the storm and were driven along by the wind.
А коли корабель був підхо́плений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й поне́слися.
16 We sailed along the lee of a small island called Cauda, and with difficulty we were able to secure the lifeboat.
І наїхали ми на один остріве́ць, що Кла́вдою зветься, і чо́вна насилу затримати змогли.
17 When they had hoisted the lifeboat up, they used its ropes to bind the hull of the ship. They were afraid that they should run upon the sandbars of Syrtis, so they lowered the sea anchor and were driven along.
Коли ж його витягли, то за́собів допомічни́х добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітри́ла, і носилися так.
18 We took such a violent battering by the storm that the next day they began throwing the cargo overboard.
А коли зачала́ буря мі́цно нас ки́дати, то другого дня стали ми розванта́жуватись,
19 On the third day the sailors threw overboard the ship's equipment with their own hands.
а третього дня корабельне знаря́ддя ми повикидали власно́руч.
20 When the sun and stars did not shine on us for many days, and the great storm still beat upon us, any more hope that we should be saved was abandoned.
А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зо́рі, і буря чимала на нас напирала, то останню наді́ю ми втратили, щоб нам урятуватись.
21 When they had gone long without food, then Paul stood up among the sailors and said, “Men, you should have listened to me, and not have set sail from Crete, so as to get this injury and loss.
А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: „О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди.
22 Now I urge you to take courage, for there will be no loss of life among you, but only the loss of the ship.
А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні о́дна душа з вас не згине, окрім корабля.
23 For last night an angel of the God to whom I belong, whom also I worship—his angel stood beside me
Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу́,
24 and said, 'Do not be afraid, Paul. You must stand before Caesar, and see, God in his kindness has given to you all those who are sailing with you.'
та і прорік: „Не бійся, Па́вле, бо треба тобі перед ке́сарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе“.
25 Therefore be cheerful, men! For I trust God that it will happen just as it was told to me.
Тому́ то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.
26 But we must run aground upon some island.”
І ми мусимо наткнутись на о́стрів якійсь“.
27 When the fourteenth night had come, as we were driven this way and that in the Adriatic Sea, about midnight the sailors thought that they were approaching some land.
А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріяти́цькому морю, то десь коло пі́вночі стали доми́слюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.
28 They took soundings and found twenty fathoms; after a little while, they took more soundings and found fifteen fathoms.
І, запустивши оли́вницю, двадцять сяжнів знайшли. А від 'їхавши трохи, запустити оли́вницю знову, — і знайшли сяжнів п'ятнадцять.
29 They were afraid that we might crash on the rocks, so they lowered four anchors from the stern and prayed that morning would come soon.
І боявшись, щоб не натрапити нам на скеля́сті місця́, ми закинули чотири кі́тві з корми́, і благали, щоб настав день.
30 The sailors were looking for a way to abandon the ship and had lowered the lifeboat into the sea, and pretended that they would throw down the anchors from the bow.
А коли моряки намага́лись утекти́ з корабля́, і чо́вна спускали до моря, вдаючи́, ніби кі́тви закинути з носа хо́чуть,
31 But Paul said to the centurion and to the soldiers, “Unless these men stay in the ship, you cannot be saved.”
то сказав Павло сотникові й воякам: „Як вони в кораблі не зоста́нуться, то спасти́сь ви не зможете!“
32 Then the soldiers cut away the ropes of the boat and let it drift away.
Тоді вояки́ перерізали мо́тузи в чо́вна, і дали́ йому впасти.
33 When daylight was coming on, Paul urged them all to take some food. He said, “This day is the fourteenth day that you wait and do not eat; you have eaten nothing.
А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: „Чотирна́дцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.
34 So I urge you to share some food, for this is necessary for you to survive. For not one of you will lose a single hair from his head.”
Тому́ то благаю вас ї́жу прийняти, бо це на рятунок вам буде, — бо жодному з вас не спаде з голови й волоси́на!“
35 When he had said this, he took bread and he thanked God in the sight of everyone. Then he broke the bread and began to eat.
А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма́, і, поламавши, став їсти.
36 Then they were all encouraged and they also took food.
Тоді всі підне́слись на дусі, і, стали поживу приймати.
37 We were 276 people in the ship.
А всіх душ нас було в кораблі — двісті сімдесят шість.
38 When they had eaten enough, they made the ship lighter by throwing out the wheat into the sea.
І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.
39 When it was day, they did not recognize the land, but they saw a bay with a beach, and they discussed whether they could drive the ship onto it.
А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе зато́ку якусь там угледіли, що берега пла́ского мала, до якого й ви́рішили, як можна, приплисти́ з кораблем.
40 So they cut loose the anchors and left them in the sea. At the same time they loosed the ropes of the rudders and raised the foresail to the wind; and so they headed to the beach.
Підняли тоді кі́тви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворо́зки в стерна́, і вітри́ло мале за вітром поставили, — та й покерува́ли до берега.
41 But they came to a place where two currents met, and the ship ran into the ground. The bow of the ship stuck there and remained unmovable, but the stern began to break up because of the waves' violence.
Та ось ми натра́пили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілко́му: ніс загруз й позоставсь нерухо́мий, а корма́ розбивалася силою хвиль.
42 The soldiers' plan was to kill the prisoners so that none of them could swim away and escape.
Вояки́ ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котри́йсь не поплив і не втік.
43 But the centurion wanted to save Paul, so he stopped their plan; and he ordered those who could swim to jump overboard first and get to land.
Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній на́мір, і звелів усім тим, хто пли́вати вміє, щоб скакали та перші на берег вихо́дили,
44 Then the rest of the men should follow, some on planks, and some on other things from the ship. In this way it happened that all of us came safely to land.
а інші — хто на до́шках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!
