Acts 27
1 As it was decided that we were to sail to Italy, Paul and some other prisoners were put in charge of a Captain of the Augustan Guard, named Julius.
А коли постановлено, щоб відпли́нули ми до Італії, то віддано Павла та ще деяких інших ув'я́знених сотникові, Юлієві на ім'я́, з полку Августа.
2 We went on board a ship from Adramyttium, which was on the point of sailing to the ports along the coast of Roman Asia, and put to sea. Aristarchus, a Macedonian from Thessalonica, went with us.
І посідали ми на корабля адрамі́тського, що пливти́ мав біля місць азійських, та й відча́лили. Із нами був Аріста́рх македо́нець із Солу́ня.
3 The next day we put in to Sidon, where Julius treated Paul in a friendly manner, and allowed him to go to see his friends and receive their hospitality.
А другого дня ми пристали в Сидо́ні. До Павла ж Юлій ставивсь по-лю́дському, і дозволив до друзів піти, та їхньої опіки зазнати.
4 Putting to sea again, we sailed under the lee of Cyprus, because the wind was against us;
А ви́рушивши звідти, припливли́ ми до Кіпру, бо вітри́ супроти́вні були́.
5 and, after crossing the sea of Cilicia and Pamphylia, we reached Myra in Lycia.
Коли ж перепли́нули море, що біля Кілікі́ї й Памфі́лії, то ми прибули́ до Лікі́йської Міри.
6 There the Roman Officer found an Alexandrian ship on her way to Italy, and put us on board of her.
І там сотник знайшов корабля олександрійського, що пли́в в Італію, і всадив нас на нього.
7 For several days our progress was slow, and it was only with difficulty that we arrived off Cnidus. As the wind was still unfavourable when we came off Cape Salmone, we sailed under the lee of Crete,
І днів багато помалу пливли́ ми, і насилу насупроти Кніду припли́нули, а що вітер нас не допускав, попливли́ ми додолу на Кріт при Салмо́ні.
8 and with difficulty, by keeping close in shore, we reached a place called ‘Fair Havens,’ near which was the town of Lasea.
І коли ми насилу минули його, то припливли́ до одно́го місця, що зветься Доброю При́станню, недалеко якого знахо́диться місто Ласе́я.
9 This had taken a considerable time, and sailing was already dangerous, for the Fast was already over; and so Paul gave this warning.
А як ча́су минуло багато, і була вже плавба́ небезпечна, бо минув уже й піст, то зачав Павло радити,
10 “My friends,” he said, “I see that this voyage will be attended with injury and much damage, not only to the cargo and the ship, but to our own lives also.”
говорячи їм: „О мужі! Я бачу, що буде плавба́ з перешкодами та з великим ущербком не лиш для вантажу́ й корабля, але й для наших душ“.
11 The Roman Officer, however, was more influenced by the captain and the owner than by what was said by Paul.
Та сотник довіря́в більше стерни́чому та власнико́ві корабля, ніж тому, що Павло говорив.
12 And, as the harbour was not a suitable one to winter in, the majority were in favour of continuing the voyage, in hope of being able to reach Phoenix, and winter there. Phoenix was a Cretan harbour, open to the north-east and south-east.
А що при́стань була на зимівлю неви́гідна, то більшість давала пораду відпли́нути звідти, щоб, як можна, дістатись до Фініка, і перезимувати в пристані крітській, неприступній західнім вітра́м із пі́вдня та з пі́вночі.
13 So, when a light wind sprang up from the south, thinking that they had found their opportunity, they weighed anchor and kept along the coast of Crete, close in shore.
А як вітер півде́нний повіяв, то поду́мали, що бажа́ння вони досягли́, тому витягли кітви й попливли покрай Кріту.
14 But shortly afterwards a hurricane came down on us off the land — a north-easter, as it is called.
Але незаба́ром ударив на них рвучкий вітер, що зветься евроклі́дон.
15 The ship was caught by it and was unable to keep her head to the wind, so we had to give way and let her drive before it.
А коли корабель був підхо́плений, і не міг противитись вітрові, то йому віддались ми й поне́слися.
16 Running under the lee of a small island called Cauda, we only just managed to secure the ship’s boat,
І наїхали ми на один остріве́ць, що Кла́вдою зветься, і чо́вна насилу затримати змогли.
17 and, after hoisting it on board, the men frapped the ship. But, afraid of being driven on to the Syrtis Sands, they lowered the yard, and then drifted.
Коли ж його витягли, то за́собів допомічни́х добирали й корабля підв'язали. А боявшись, щоб не впасти на Сірт, поспускали вітри́ла, і носилися так.
18 So violently were we tossed about by the storm, that the next day they began throwing the cargo overboard,
А коли зачала́ буря мі́цно нас ки́дати, то другого дня стали ми розванта́жуватись,
19 and, on the following day, threw out the ship’s tackle with their own hands.
а третього дня корабельне знаря́ддя ми повикидали власно́руч.
20 As neither sun nor stars were visible for several days, and, as the gale still continued severe, all hope of our being saved was at last abandoned.
А коли довгі дні не з'являлось ні сонце, ні зо́рі, і буря чимала на нас напирала, то останню наді́ю ми втратили, щоб нам урятуватись.
21 It was then, when they had gone a long time without food, that Paul came forward, and said: “My friends, you should have listened to me, and not have sailed from Crete and so incurred this injury and damage.
А як довго не їли вони, то Павло став тоді серед них і промовив: „О мужі, тож треба було мене слухатися та не відпливати від Кріту, — і обминули б були ці терпіння та шкоди.
22 Yet, even as things are, I urge you not to lose courage, for there will not be a single life lost among you — only the ship.
А тепер вас благаю триматись на дусі, бо ні о́дна душа з вас не згине, окрім корабля.
23 For last night an angel of the God to whom I belong, and whom I serve, stood by me, and said —
Бо ночі цієї з'явився мені Ангол Бога, Якому належу й Якому служу́,
24 ‘Have no fear, Paul; you must appear before the Emperor, and God himself has given you the lives of all your fellow-voyagers.’
та і прорік: „Не бійся, Па́вле, бо треба тобі перед ке́сарем стати, і ось Бог дарував тобі всіх, хто з тобою пливе“.
25 Therefore, courage, my friends! for I believe God, that everything will happen exactly as I have been told.
Тому́ то тримайтесь на дусі, о мужі, бо я вірую Богові, що станеться так, як було мені сказано.
26 We shall, however, have to be driven on some island.”
І ми мусимо наткнутись на о́стрів якійсь“.
27 It was now the fourteenth night of the storm, and we were drifting about in the Adriatic Sea, when, about midnight, the sailors began to suspect that they were drawing near land.
А коли надійшла чотирнадцята ніч, і ми носились по Адріяти́цькому морю, то десь коло пі́вночі стали доми́слюватись моряки, що наближуються до якоїсь землі.
28 So they took soundings, and found twenty fathoms of water. After waiting a little, they took soundings again, and found fifteen fathoms.
І, запустивши оли́вницю, двадцять сяжнів знайшли. А від 'їхавши трохи, запустити оли́вницю знову, — і знайшли сяжнів п'ятнадцять.
29 Then, as they were afraid of our being driven upon some rocky coast, they let go four anchors from the stern, and longed for daylight.
І боявшись, щоб не натрапити нам на скеля́сті місця́, ми закинули чотири кі́тві з корми́, і благали, щоб настав день.
30 The sailors wanted to leave the ship, and had lowered the boat, on pretence of running out anchors from the bows,
А коли моряки намага́лись утекти́ з корабля́, і чо́вна спускали до моря, вдаючи́, ніби кі́тви закинути з носа хо́чуть,
31 when Paul said to the Roman Officer and his men: “Unless the sailors remain on board, you cannot be saved.”
то сказав Павло сотникові й воякам: „Як вони в кораблі не зоста́нуться, то спасти́сь ви не зможете!“
32 Upon that the soldiers cut the ropes which held the boat, and let her drift away.
Тоді вояки́ перерізали мо́тузи в чо́вна, і дали́ йому впасти.
33 In the interval before daybreak Paul kept urging them all to take something to eat. “It is a fortnight to-day,” he said, “that, owing to your anxiety, you have gone without food, taking nothing.
А коли розвиднятися стало, то благав Павло всіх, щоб поживу прийняти, і казав: „Чотирна́дцятий день ось сьогодні без їжі ви перебуваєте, очікуючи та нічого не ївши.
34 So I urge you to take something to eat; your safety depends upon it, for not one of you will lose even a hair of his head.”
Тому́ то благаю вас ї́жу прийняти, бо це на рятунок вам буде, — бо жодному з вас не спаде з голови й волоси́на!“
35 With these words he took some bread, and, after saying the thanksgiving to God before them all, broke it in pieces, and began to eat;
А промовивши це, узяв хліб та подякував Богові перед усіма́, і, поламавши, став їсти.
36 and the men all felt cheered and had something to eat themselves.
Тоді всі підне́слись на дусі, і, стали поживу приймати.
37 There were about seventy-six of us on board, all told.
А всіх душ нас було в кораблі — двісті сімдесят шість.
38 After satisfying their hunger, they further lightened the ship by throwing the grain into the sea.
І як наїлись вони, то стали полегшувати корабля, викидаючи збіжжя до моря.
39 When daylight came, they could not make out what land it was, but, observing a creek in which there was a beach, they consulted as to whether they could run the ship safely into it.
А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе зато́ку якусь там угледіли, що берега пла́ского мала, до якого й ви́рішили, як можна, приплисти́ з кораблем.
40 Then they cast off, and abandoned the anchors, and at the same time unlashed the gear of the steering oars, hoisted the foresail to the wind, and made for the beach.
Підняли тоді кі́тви, і повкидали до моря, і порозв'язували поворо́зки в стерна́, і вітри́ло мале за вітром поставили, — та й покерува́ли до берега.
41 They got, however, into a kind of channel, and there ran the ship aground. The bows stuck fast and could not be moved, while the stern began breaking up under the strain.
Та ось ми натра́пили на місце, що мало з обох сторін море, і корабель опинивсь на мілко́му: ніс загруз й позоставсь нерухо́мий, а корма́ розбивалася силою хвиль.
42 The advice of the soldiers was that the prisoners should be killed, for fear that any of them should swim away and make their escape.
Вояки́ ж були змовилися повбивати в'язнів, щоб котри́йсь не поплив і не втік.
43 But the Roman Officer, anxious to save Paul, prevented their carrying out their intention, and ordered that those who could swim should be the first to jump into the sea and try to reach the shore;
Але сотник хотів урятувати Павла, і заборонив їхній на́мір, і звелів усім тим, хто пли́вати вміє, щоб скакали та перші на берег вихо́дили,
44 and that the rest should follow, some on planks, and others on different pieces of the ship. In these various ways every one managed to get safely ashore.
а інші — хто на до́шках, а хто на чімбудь з корабля. І таким чином сталось, що всі врятувались на землю!
