Job 32
1 Then those three men stopped answering Job, because [they could not convince Job that he was wrong in claiming that] he had not done anything that was wrong.
І переста́ли ті троє мужів відповідати Йову, бо він був справедливий в оча́х своїх.
2 Then Elihu, the son of Barachel, a descendant of Buz, from the clan of Ram, became very angry at Job. He was angry because Job continued to claim that he was righteous/innocent, and that God was wrong [to punish him].
І запалився гнів Елігу, сина Барах'їлового, бузянина, з роду Рамового, — на Йова запали́вся гнів його за те, що той уважав душу свою справедливішою за Бога.
3 He was also angry with Job’s three friends, because they had declared that Job must have done many things that were wrong, but they were unable to convince Job [that what they said was true]. As a result, [it seemed to Elihu that] God did what was wrong by punishing Job.
Також на трьох при́ятелів його запалився його гнів за те, що не знайшли вони відповіді, а зробили тільки Йова винним.
4 Elihu was younger than the others, so he waited [until they had finished speaking] before he replied to Job.
А Елігу вичікував Йова та їх із словами, бо вони були ста́рші віком за нього.
5 But when Elihu realized that the three men had no more to say [MTY] to Job, he became angry.
І побачив Елігу, що нема належної відповіді в устах тих трьох людей, — і запалився його гнів!
6 And this is what he said: “I am young, and you all are much older than I am. So, I was timid, and I was afraid to tell you what I was thinking.
І відповів бузянин Елі́гу, син Барах'їлів, та й сказав: „Молодий я літа́ми, ви ж ста́рші, тому́ то я стри́мувався та боявся знання́ своє ви́словити вам
7 I thought, ‘Let those [PRS] who are much older speak, because older people [should be able to] say things that are wise.’
Я поду́мав: Хай вік промовля́є, і хай розуму вчить многолі́ття!
8 But the Spirit of Almighty [God] is within people, and it is he who enables them to be wise.
Справді, дух — він у люди́ні, та Всемогутнього по́дих їх мудрими чинить.
9 It is not people becoming old that enables them to be wise; not [all] old people understand what is right.
Многолі́тні не за́вжди розумні, і не все розуміються в праві старі́.
10 “So, I say, ‘Listen to me, and allow me to say what I think.’
Тому́ я кажу: Послухай мене, — хай знання́ своє ви́словлю й я!
11 I waited for you all to speak; I wanted to hear the wise things that you would say. I waited while you thought carefully about what [would be the right things] to say.
Тож слів ваших вичі́кував я, наставляв свої уші до вашої мудрости, поки справу ви дослідите́.
12 I paid attention carefully, but surprisingly, none of you were able to prove that what Job said was wrong.
І я приглядався до вас, й ось немає між вами, хто б Йо́ву довів, хто б відповідь дав на слова́ його!
13 So, do not say [to yourselves], ‘We have discovered what is wise!’ It is God who must (refute Job/show that what Job said was wrong), because you three have not been able to do that.
Щоб ви не сказали: „Ми мудрість знайшли: не люди́на, а Бог перемо́же його́!“
14 Job was replying to you, [not to me], but I will not reply to him by saying what you three said.
Не на мене слова́ він скеро́вував, і я не відповім йому мовою вашою.
15 “You three are dismayed [because you have not been able to convince him that he was wrong], so you are not saying any more to him [DOU].
Полякались вони, вже не відповіда́ють, не мають вже слів,
16 But because you do not speak, I certainly will not wait any longer [RHQ]; you merely stand there and do not reply any more.
Я чекав, що не бу́дуть вони говорити, що спини́лись, не відповідають уже.
17 So [now] I also will reply [to Job] and say what I think.
Відповім також я свою ча́стку, і ви́словлю й я свою ду́мку.
18 I have plenty to say, and my spirit compels me to say it.
Бо я повний слова́ми, — дух мойо́го нутра́ докуча́є мені.
19 My inner being is like [SIM] a (wineskin/bag that has (new/fermenting) wine in it), and it will soon burst.
Ось утро́ба моя, мов вино невідкри́те, — вона трі́скається, як нові бурдюки́!
20 I must speak [MTY], in order that I do not have to keep holding what I want to say; I must say something [MTY] to reply [to you all].
Нехай я скажу́ — й буде легше мені, нехай у́ста відкрию свої — й відповім!
21 I will speak [fairly], not favoring any of you, and I will not try to flatter anyone.
На осо́бу не бу́ду уваги звертати, не буду підле́щуватись до люди́ни,
22 I [really] do not know how to flatter people; and if I did that, God would soon get rid of me.”
бо не вмію підле́щуватись! Коли ж ні, — нехай зараз ві́зьме мене мій Творе́ць!
