Job 14
1 “We humans are very frail. We live only a short time, and we experience a lot of trouble.
Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
2 We disappear quickly, like flowers that grow from the ground quickly and then wither and die [SIM]. We are like shadows that disappear [when the sun stops shining].
вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
3 [Yahweh, ] why do you keep watching me [to see if I am doing something that is wrong] [RHQ]? Are you wanting to take me to court to judge me?
І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
4 People are sinners from the time when they are born; who can cause them to be sinless? No one [RHQ]!
Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
5 You have decided how long our lives will be. You have decided how many months we will live, and we cannot live more months than the (limit/number of months) that you have decided.
Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
6 So please stop examining us, and allow us to be alone, until/while we finish our time [here on earth], like a man finishes his work [at the end of the day].
відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
7 If someone cuts a tree down, we hope that it will sprout again and grow new branches.
Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
8 Its roots in the ground may be very old, and its stump may decay,
якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
9 but if some water falls on it, it may bud/sprout and send up shoots like a young plant.
то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
10 But when we people lose all our strength and die, we stop breathing and then we are gone [forever].
А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
11 Just like water evaporates from the ocean, or like a riverbed dries up,
Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
12 people [lie down and die and] do not get up again. Until the heavens disappear, people who die [EUP] do not wake up, and no one can wake them up.
так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
13 [“Yahweh, ] I wish that you would put me safely in the place of the dead and forget about me until you are no longer angry with me. I wish that you would decide how much time I would spend there, and then remember [that] I [am there]. (Sheol h7585)
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
14 When we humans die, we will certainly not live again [RHQ]. If [I knew that] we would live again, I would wait patiently, and I would wait for you to release me [from my sufferings].
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15 You would call me, and I would answer. You would be eager to see me, one of the creatures that you had made.
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 You would take care of [MET] me, instead of watching me to see if I would sin.
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17 [It is as though the record of] my sins would be sealed in a small bag, and you would cover them up.
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18 “But, just like mountains crumble and rocks fall down from a cliff,
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19 and just like water slowly wears away the stones, and just like floods wash away soil, [you eventually destroy us]; you do not allow us to continue to (hope/confidently expect) [that we will keep on living].
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20 You always defeat us, and then we die [EUP]. You cause our faces to look ugly after we die, and you send us away.
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21 [When we die] we do not know if our sons will grow up and [do things that will cause them to] be honored. And if they become disgraced, we do not see that, [either].
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22 We will feel our own pains; we will not feel anything else; we will be sorry for ourselves, not for anyone else.”
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
