Hebrews 6
1 Therefore having left the beginning of Christ [of the] teaching to maturity we may go on not again a foundation laying of repentance from dead works and faith in God,
Тому залишімо початок вчення Христового й прямуймо до досконалості, не закладаючи знову основ для покаяння у вчинках, [що ведуть до] смерті, віри в Бога,
2 about baptisms (about teaching, *NK(o)*) about laying on then of hands, about [the] resurrection both of [the] dead and about judgment eternal. (aiōnios g166)
вчення про ритуальні обмивання, покладання рук, воскресіння мертвих та вічний суд. (aiōnios g166)
3 And this (we will do *NK(o)*) if indeed if indeed shall permit God.
Так і зробимо, якщо Бог дозволить.
4 [It is] impossible for to those once having been enlightened, having tasted then of the gift heavenly and partakers having become of [the] Spirit Holy
Бо неможливо тих, хто колись був просвітлений, хто скуштував небесного дару й став учасником Святого Духа,
5 and [the] goodness having tasted of God’s declaration [the] power also [of the] coming age — (aiōn g165)
хто скуштував доброти Божого Слова та сили майбутнього віку (aiōn g165)
6 and then having fallen away — again to restore [them] to repentance crucifying in themselves the Son of God and subjecting [Him] to open shame.
і хто відпав, знову повернути до покаяння. Адже вони самі наново розпинають Сина Божого й публічно зневажають Його.
7 Land for having drunk in the upon it coming often rain and producing vegetation useful for those for the sake of whom also it is tilled, partakes of blessing from God;
Бо Земля, яка п’є дощ, що часто зрошує її, і яка приносить врожай, корисний для того, хто його вирощує, отримує Боже благословення.
8 [That] bringing forth however thorns and thistles [is] worthless and a curse near to, of which the end [is] unto burning.
А земля, яка приносить терни та будяки, ні для чого не придатна та близька до прокляття, а її кінець – спалення.
9 We have been persuaded however concerning you, beloved, [of] [things] better and [things] accompanying salvation, if even like this we speak.
Улюблені, хоча й говоримо так, ми впевнені, що у вашому випадку [справи] кращі і ви є спасенними.
10 Not for unjust [is] God to forget the work of you and (the labor *K*) the love that you have shown toward the name of Him having ministered to the saints and [still] ministering.
Адже Бог не є несправедливий; Він не забуде вашої праці та любові, яку ви проявили та продовжуєте проявляти в ім’я Його, служачи святим.
11 We desire now each of you the same to show earnestness toward the full assurance of the hope unto [the] end;
Ми бажаємо, щоб кожен із вас до кінця виявляв старанність та повноту надії,
12 so that not sluggish you may be, imitators however of those through faith and patience inheriting the promises.
щоб ви не розлінились, а наслідували тих, хто завдяки вірі та терпінню успадковує обітниці.
13 For to Abraham having made His promise God, since by no [one] He had greater to swear, He swore by Himself
Коли Бог давав обітницю Авраамові, то поклявся Самим Собою, бо не мав когось більшого.
14 saying; (If *N(k)O*) surely blessing I will bless you and multiplying I will multiply you;
Він сказав: «Я неодмінно рясно благословлю тебе й дуже розмножу твоїх [нащадків]».
15 And thus having waited patiently he obtained the promise.
І ось, терпляче чекаючи, [Авраам] отримав обіцяне.
16 Men (indeed *k*) for by [one] greater swear, and in all their disputes finally [comes] to confirmation in the oath;
Люди клянуться кимось більшим, ніж вони, і клятва підтверджує сказане та припиняє всяку суперечку.
17 In which more excessive desiring God to show to the heirs of the promise the unchangeableness of the purpose of Him guaranteed [it] by an oath,
Тому й Бог, бажаючи показати спадкоємцям обітниці незмінність Свого наміру, підтвердив це клятвою,
18 so that through two things unchangeable, in which [it is] impossible to lie (*n*) [for] God, strong encouragement we may have having fled for refuge to take hold of what is being set before [us] hope;
щоб дві незмінні речі, у яких Бог не може говорити неправду, стали для нас – тих, що знайшли в Ньому захист та вхопилися за надію, яка була перед нами, – непохитною втіхою.
19 which as an anchor we have of the soul sure both and unshakable and entering into that within the veil,
Ця надія – немов якір для душі, тверда й непорушна. Вона входить усередину, за завісу,
