Psalms 78
1 An Instructive Psalm. Asaph’s. Give ear, O my people, to mine instruction, Bend your ear to the sayings of my mouth;
Повчання Асафові. Послухай-но, народе мій, настанову мою, схиліть вуха свої до слів моїх вуст!
2 I will open, in a parable, my mouth, I will pour forth enigmas out of antiquity; —
Відкрию в притчі вуста мої, промовлю загадки прадавніх часів,
3 Which we have heard, and come to know, And, our fathers, have recounted to us;
які ми чули й пізнали і які розповідали нам предки наші.
4 We will not withhold [them] from their children, To a later generation, recounting the praises of Yahweh, Even his might and his wonders which he wrought;
Не будемо приховувати їх від синів наших, розкажемо наступному поколінню про хвалу Господа й могутність Його, про чудеса, які Він здійснив.
5 When he set up a testimony in Jacob, And, a law, appointed in Israel, —Which he commanded our fathers, That they might make them known to their children;
Він засвідчив одкровення [Своє] Якову й встановив в Ізраїлі Закон [Свій], який заповідав предкам нашим, щоб вони навчили нащадків своїх,
6 To the end, A later generation, might come to know, Children who should be born, Who should arise, and recount [them] to their children;
щоб знало наступне покоління, щоб діти, що народитися мають, сповістили свого часу й своїм нащадкам.
7 That they might set, in Elohim, their confidence, —And not forget the doings of El, But, his commandments, might observe;
Тоді вони сподівання своє покладуть на Бога, і не забуватимуть діянь Божих, і будуть дотримуватися Його заповідей.
8 And not become, like their fathers, a generation stubborn and rebellious, —A generation that fixed not their heart, Neither was their spirit, faithful with GOD.
Вони не будуть подібні до своїх предків, покоління впертого й бунтівного, роду, чиє серце непевне і чий дух невірний Богові.
9 The sons of Ephraim—armed bowmen, Turned in the day of battle;
Сини Єфремові, [хоча] й озброєні стрільці з лука, назад повернулися у день битви.
10 They kept not the covenant of God, And, in his law, refused to walk;
Не дотримувалися вони Завіту Божого й відмовилися ходити в Законі Божому.
11 And forgat His doings, And his wonders which he had showed them:
Вони забули про Його звершення й чудеса, що Він їм показав.
12 In presence of their fathers, wrought he, wondrously, —In the land of Egypt—the field of Zoan:
Перед предками їхніми здійснив Він чудо в землі Єгипту, в околицях Цоану.
13 He clave the sea, and caused them to pass through, And reared up the waters like a mound;
Він розділив навпіл море й провів їх через нього, і поставив води грудами.
14 And led them, by a cloud, in the daytime, And all the night, by a light of fire;
Вів їх хмарою вдень, і цілу ніч – світлом вогню.
15 He used to cleave rocks in the desert, And let them drink as out of mighty deeps;
Він розсікав скелі в пустелі й напував їх, немов із великої безодні.
16 And he brought forth streams out of the cliff, And caused waters to flow down, like rivers.
Із скелі вивів потоки, і потекли рікою води.
17 But again, once more sinned they against him, Resisting the Most High in a land of drought:
Але вони продовжували грішити проти Нього, бунтувати проти Всевишнього на висохлій землі.
18 They put GOD to the proof in their heart, By asking food to their mind:
Випробовували Бога в серцях своїх, вимагаючи їжу за своїми примхами.
19 Yea they spake against Elohim, —They said, Can GOD prepare a table in the desert?
Вони говорили [зухвало] проти Бога, кажучи: «Чи не міг би Бог накрити стіл у пустелі?
20 Lo! he hath smitten a rock, And waters, have gushed out, Yea, torrents, have rushed along, —Food also, can he give? Or provide flesh for his people?
Ось Він вдарив скелю, і потекли води, хлинули потоки. Хіба ж не може Він дати хліба чи приготувати м’яса народові Своєму?»
21 Therefore, Yahweh hearkened, and became wroth, —And, a fire, was kindled against Jacob, Moreover also, anger, mounted against Israel;
Тому, коли почув це Господь, то розгнівався: вогонь загорівся проти Якова, і гнів [Його] спалахнув на Ізраїля,
22 Because, They believed not in God, Nor trusted in his salvation;
бо не повірили вони Богові й не покладали надії на Його спасіння.
23 Though he had commanded the skies above, And, the doors of the heavens, had opened;
Тож наказав Він хмарам вгорі, і відчинив ворота небес,
24 And had rained on them manna to eat, And, the corn of the heavens, had given to them:
і дощем пролив на них манну, щоб їли, і дав їм зерно небесне.
25 The food of the mighty, each one did eat, Nourishment, sent he them to the full;
Хліб могутніх їла людина, Він послав їм їжі вдосталь.
26 He let loose an east wind in the heavens, Then guided he, in his might, a south wind;
Він здійняв східний вітер у небесах і навів Своєю могутністю вітер південний.
27 And rained upon them flesh as the dust, And, like the sand of the seas, birds of wing;
Дощем пролив Він на них м’ясо, немов пил, і, неначе пісок морський, – птахів крилатих,
28 And let them fall in the midst of their camp, —Round about their habitations.
яких розкидав Він серед табору, навколо помешкань їхніх.
29 So they did eat and were abundantly filled, When, what they longed for, he had brought them: —
Вони їли й добре наситилися – Він задовольнив бажання їхнє.
30 They had not turned away from what they had longed for, Yet was their food in their mouth,
Та ще не встигли вони вгамувати своєї примхи, ще їжа була в них на вустах,
31 When, the anger of God, mounted against them, And he slew of their vigorous youths, And, the choice young men of Israel, caused he to bow down in death.
як гнів Божий піднявся проти них, і вигубив найбільш пишних із них, і повалив додолу юнаків Ізраїля.
32 For all this, sinned they still, And believed not in his wonders;
Та попри все це вони далі грішили й не вірили чудесам Його.
33 So he ended, in a breath, their days, And their years, in a sudden terror!
Тому Він загубив дні їхні в марноті й роки їхні – у смутку.
34 If he slew [of] them, then they sought him, Yea they turned, and did earnestly seek GOD;
Коли Він вбивав їх, тоді вони шукали Його, і наверталися, і прагнули Бога.
35 And remembered that, Elohim, was their rock, Yea, EL Most High, their Redeemer:
І згадували, що Бог – їхня скеля і що Бог Всевишній – їхній Визволитель.
36 So they spake him fair with their mouth, And, with their tongue, did promise him falsely;
Тоді промовляли Йому лестощі устами своїми і язиками своїми неправду перед Ним говорили;
37 But, their heart, was not fixed with him, Nor were they trusty in his covenant:
та серцями своїми не були вони з Ним щирі й не берегли вірності Його Завітові.
38 Yet, he, full of compassion, would put a propitiatory-covering over iniquity, and not destroy, —Yea, many a time, turned he back his anger, And would not stir up all his wrath.
Та Він, милостивий, прощав гріх і не знищував їх. Багато разів відвертав гнів Свій і не будив усієї Своєї люті.
39 So then he remembered, That, Flesh, they were, A Wind departing, that returneth not.
Він пам’ятав, що вони – тіло, вітер, що йде й не повертається.
40 How often they, Resisted him in the desert, Vexed him, in the waste:
Скільки разів вони бунтували проти Нього в пустелі, засмучували Його в дикій землі!
41 Yea they again put GOD to the test, And, to the Holy One of Israel, caused they sorrow:
Знову й знову випробовували Бога й засмучували Святого Ізраїлевого.
42 They remembered not his hand—The day, When he ransomed them from the adversary;
Не пам’ятали ні [діянь] руки Його, ні того дня, коли Він визволив їх від ворога,
43 When he set, in Egypt, his signs, And his wonders, in the plain of Zoan;
коли ознаки Свої показав у Єгипті й чудеса Свої в околицях Цоану.
44 When he turned, into blood, their Nile-streams, And, their own rivers, could they not drink;
Він перетворив їхні ріки на кров, і з потоків своїх вони пити не могли.
45 He sent among them, The gad-fly, and it devoured them, And the frog, and it despoiled them;
Він послав на них рої комах, які пожирали їх, і жаб, що губили їх.
46 When he gave to the corn-locust their produce, And their toil, to the swarming locust;
Він віддав врожай їхній гусені й збіжжя їхнє – сарані.
47 He killed, with hail, their vine, And their sycomores, with frost:
Побив виноградники їхні градом і шовковиці – кригою.
48 When he gave up, to hail-storms, their beasts, And their cattle, to pestilent fevers;
Він віддав на поталу градові їхню худобу й отари їхні – блискавкам.
49 He sent among them the heat of his anger, Wrath and indignation and distress, —A mission of messengers of misfortune:
Він послав на них полум’я Свого гніву, лють, обурення й біду – посольство злих ангелів.
50 He leveled a path for his anger, Withheld not, from death, their soul, But, their life—to the pestilence, he delivered:
Вирівняв стежку для гніву Свого; не утримав їхніх душ від смерті, але віддав життя їхнє на поталу моровиці.
51 So he smote, Every first-born in Egypt, The beginning of their strength, in the tents of Ham;
І вразив усіх первістків у Єгипті – перші плоди сили чоловічої в шатрах Хамових.
52 And he set forth, like sheep, his people, And guided them, like a flock in the desert;
Немов овець отару, Він вивів народ Свій, і, неначе стадо, провадив їх у пустелі.
53 Yea he led them securely, and they dreaded not, And, their enemies, the sea did cover.
Вів їх у безпеці, так що вони не боялися, а ворогів їхніх вкрило море.
54 Then brought he them within his own holy bounds, The mountain-range, which his right hand made his own:
І привів їх до границь святині Своєї, до тієї гори, яку здобула Його правиця.
55 So he drave out, before them, [whole] nations, And allotted them, by line, an inheritance, And caused to dwell, in their own homes, the tribes of Israel.
Прогнав перед ними народи, і простягнув мотузку землемірну, щоб спадок їхній переділити, і в наметах їхніх поселив племена Ізраїлеві.
56 But they tested and resisted God Most High, And, his testimonies, did not observe;
Але вони випробовували Бога Всевишнього, бунтували проти Нього й не дотримувалися Його одкровень.
57 But drew back and dealt treacherously, like their fathers, They turned aside, like deceitful bowmen;
І відступали, і зраджували, як і батьки їхні; викручувалися, як [висковзує з рук] кривий лук.
58 And provoked him to anger with their high places, And, with their images, used to move him to jealousy.
Гнівили Його [в капищах] на своїх пагорбах та ідолами своїми будили Його ревнощі.
59 God heard and was wroth, And greatly abhorred Israel;
Почув Бог, і запалав гнівом, і геть відцурався Ізраїля.
60 So he gave up the habitation of Shiloh, The tent he had set up among Men;
Покинув Оселю Свою в Шило – шатро, в якому Він мешкав серед людей.
61 Yea he gave up, into captivity, his strength, And his beauty into the hand of an adversary;
І віддав Він могутність Свою у полон і красу Свою – у руки ворога.
62 And delivered up, to the sword, his people, And, with his own inheritance, was he wroth;
Віддав Він народ Свій мечу на поталу й гнівом запалав на спадщину Свою.
63 His young men, were devoured by fire, And, his virgins, were not praised in song;
Юнаків їхніх пожер вогонь, а їхнім дівчатам весільних пісень не співали.
64 His priests, by the sword, did fall, And, his widows, were not able to bewail.
Священники його попадали від меча, а вдови його не плакали.
65 Then awoke, as one that had slept, Adonay, As a warrior exulting with wine!
Тоді прокинувся Володар, немов від сну, неначе воїн, що витверезився від вина.
66 So he smote his adversaries in the rear, Reproach age-abiding, laid he upon them.
І вразив ворогів його ззаду, вкрив їх вічною ганьбою.
67 Howbeit he rejected the tent of Joseph, And, the tribe of Ephraim, did not choose:
Тоді відцурався Він шатра Йосифового й не обрав племені Єфремового.
68 But made choice of the tribe of Judah, The mountain of Zion, which he loved;
Але вибрав Він плем’я Юди, гору Сіон, яку полюбив.
69 And built, like the heights, his sanctuary, Like the earth, he founded it to times age-abiding.
Він збудував, немов висоти [небес], святилище Своє, і, як землю, заклав основи його навіки.
70 And made choice of David his servant, And took him from among the folds of the sheep:
І обрав Свого слугу Давида, узявши його від кошар овечих,
71 From after the sucking ewes, he brought him in, —To be shepherd to Jacob his people, And to Israel, his inheritance.
привів його від овечок дійних, щоб пасти Якова, народ Свій, Ізраїля, Свій спадок.
72 So he did shepherd them, according to the singleness of his heart, And, with the discernment of his hands, used he to guide them.
І він пас їх у невинності свого серця і вів їх розумно руками своїми.
