Psalms 104
1 Bless, O my soul, Yahweh, —Yahweh, my God, thou art exceedingly great, With honour and majesty, hast thou clothed thyself,
Благослови, душе моя, Господа! Господи, Боже мій, Ти ве́льми великий, зодягну́вся Ти в ве́лич та в славу!
2 Putting on light, as a robe, Stretching out the heavens, as a curtain;
Зодягає Він світло, як ша́ти, небеса́ простягає, немов би заві́су.
3 Building, in the waters, his upper chambers, —Who maketh clouds his chariot, Who passeth along on the wings of the wind;
Він ставить на во́дах пала́ти Свої, хма́ри кладе за Свої колесни́ці, ходить на кри́лах вітро́вих!
4 Making His messengers, winds, His attendants, a flaming fire;
Він чинить вітри́ за Своїх посланці́в, палю́чий огонь — за Своїх слуг.
5 He hath fixed the earth on its foundations, It is not to be shaken, to times age-abiding and beyond.
Землю Ти вгрунтува́в на осно́вах її, щоб на вічні віки вона не захита́лась,
6 With the resounding deep—as a garment, hast thou covered it, Above the mountains, stand the waters;
безо́днею вкрив Ти її, немов шатою. Стала вода над гора́ми, —
7 At thy rebuke, they flee, At the voice of thy thunder, they hurry away;
від погро́зи Твоєї вона втекла́, від гу́ркоту грому Твого побігла вона, —
8 Mountains rise, Valleys sink, Unto the place which thou hast fixed for them;
виходить на го́ри та схо́дить в доли́ни, на місце, що Ти встанови́в був для неї.
9 Bounds, hast thou set, which they are not to pass over, They are not to return to cover the earth.
Ти границю поклав, щоб її вона не перейшла́, щоб вона не верну́лася землю покрити.
10 Who hast sent forth springs, through the torrent-beds, Between the mountains, they flow along;
Він джере́ла пускає в пото́ки, що пливуть між гора́ми,
11 They give drink, to every wild beast of the field, The wild asses do break their thirst.
напува́ють вони всю пільну́ звірину́, ними дикі осли́ гасять спра́гу свою.
12 Over them, the bird of the heavens settleth down, From amidst the foliage, they utter a voice.
Птаство небесне над ними живе, видає воно голос з-посе́ред галу́зок.
13 Who watereth the mountains out of his upper chambers, Out of the fruit of thy works, thou satisfiest the earth.
Він напоює горн з пала́ців Своїх, із плоду чи́нів Твоїх земля си́титься.
14 Who causeth the grass to shoot forth for the cattle, And the herb, for the service of man, That he may bring forth food out of the earth;
Траву для худоби виро́щує, та зелени́ну для праці люди́ні, щоб хліб добува́ти з землі,
15 And, wine, may rejoice the heart of man, Making radiant his well-nourished face, —And, food, may, the heart of man, sustain.
і вино, що серце люди́ні воно звеселя́є, щоб більш від оливи блищало обличчя, і хліб, що серце люди́ні зміцня́є.
16 Satisfied are, The trees of Yahweh, The cedars of Lebanon, which he hath planted;
Насичуються Господні дере́ва, ті ке́дри лива́нські, що Ти насади́в,
17 Where the birds build their nests, The stork, in the fir-trees, hath her house;
що там ку́бляться пта́хи, бузько́, — кипари́си мешка́ння його.
18 The high mountains, are for the chamois, The crags, are a refuge for the conies.
Го́ри високі — для диких кози́ць, скелі — схо́вище ске́льним звіри́нам.
19 He hath made the moon for seasons, And, the sun, knoweth his place for entering in.
і місяця Він учинив для озна́чення ча́су, сонце знає свій за́хід.
20 Thou causest darkness, and it becometh night, Therein, creepeth forth, Every wild beast of the forest;
Темноту́ Ти наво́диш — і ніч настає, в ній пору́шується вся звіри́на лісна́, —
21 The young lions, roaring for prey, And seeking, from GOD, their food.
рича́ть левчуки́ за здоби́чею та шукають від Бога своєї пожи́ви.
22 The sun ariseth, they withdraw themselves, And, in their lairs, lay them down.
Сонце ж засвітить — вони повтікають, та й кладуться по но́рах своїх.
23 Man goeth forth to his work, And to his labour, until evening.
Люди́на виходить на працю свою, й на роботу свою аж до ве́чора.
24 How thy works abound, O Yahweh! All of them—in wisdom, hast thou made, The earth is full of thy possession: —
Які то числе́нні діла Твої, Господи, — Ти мудро вчинив їх усіх, Твого тво́рива повна земля!
25 This sea here, is great and broad on both hands, —Wherein are creeping things, even without number, Living things, small with great;
Ось море велике й розло́го-широ́ке, — там повзю́че, й числа їм немає, звіри́на мала́ та велика!
26 There, ships, sail along, This sea-monster, thou hast formed to sport therein;
Ходять там кораблі, там той левіята́н, якого створив Ти, щоб ба́витися йому в мо́рі.
27 All of them, for thee, do wait, That thou mayest give them their food in its season;
Вони всі чекають Тебе, — щоб Ти ча́су свого поживу їм дав.
28 Thou givest unto them, they gather, Thou openest thy hand, they are satisfied with good.
Даєш їм — збирають вони, руку Свою розкрива́єш — добром насича́ються.
29 Thou hidest thy face, they are dismayed, Thou withdrawest their spirit, They cease to breathe, And, unto their own dust, do they return:
Ховаєш обличчя Своє — то вони переля́кані, забираєш їм духа — вмирають вони, та й верта́ються до свого по́роху.
30 Thou sendest forth thy spirit, they are created, And thou renewest the face of the ground.
Посилаєш Ти духа Свого — вони тво́ряться, і Ти відновля́єш обличчя землі.
31 Be thy glory, O Yahweh, to times age-abiding, Let Yahweh rejoice in his own works:
Нехай буде слава Господня навіки, хай діла́ми Своїми радіє Господь!
32 Who looketh at the earth, and it trembleth, He toucheth the mountains, and they smoke.
Він погляне на землю — й вона затремти́ть, доторкне́ться до гір — і диму́юти вони!
33 I will sing to Yahweh, as long as I live! Yea I will touch the strings to my God, while I continue;
Я буду співати Господе́ві в своє́му житті, буду грати для Бога мого, аж поки живу́!
34 Pleasing unto him, be my (meditation) I, will rejoice in Yahweh.
Буде приємна Йому моя мова, — я Господом буду радіти!
35 Sinners shall be consumed out of the earth And, the lawless, no more, shall exist, —Bless, O my soul, Yahweh, Praise ye Yah!
Неха́й згинуть грі́шні з землі, а безбожні — немає вже їх! Благослови, душе моя, Господа! Алілу́я!
