Mark 6
1 And he went forth from thence, and cometh into his own city, —and his disciples follow him.
І вийшовши звідтіля, прибув у свою країну; і йшли слідом за Ним ученики Його.
2 And, when it was Sabbath, he began to be teaching in the synagogue, and, the greater part, as they heard, were being struck with astonishment, saying—Whence hath this man these things?—and—What the wisdom which hath been given to this man?—and—Such mighty works as these, through his hands, are coming to pass!
І, як настала субота, почав у школї навчати; й многі, слухаючи, дивувались, кажучи: Звідкіля се в Него? і що се за розум, даний Йому, що дива такі руками Його роблять ся?
3 Is not, this, the carpenter? the son of Mary, the brother of James and Joses and Judas and Simon? And are not his sisters here with us?—and they were finding cause of stumbling in him.
Хиба ж сей не тесля, син Мариї, брат Яковів, і Йосиїв, і Юдин, і Симонів? і хиба не тут між нами сестри Його? І поблазнились Ним.
4 And Jesus was saying unto them—A prophet is not without honour, save in his own city and among his kinsfolk, and in his house;
Рече ж їм Ісус: Не єсть пророк без чести, хиба що в країні своїй, та в родині, і в домівці своїй.
5 and he could not, there, do so much as a single mighty work, —save, on a few sick, he laid his hands and cured them.
І не міг там ніякого чуда зробити, тільки на деяких недужих положивши руки, сцїлив їх.
6 And he marvelled because of their unbelief. And he was going round the villages in a circuit, teaching.
І дивувавсь недовірством їх. І ходив кругом по селах, навчаючи.
7 And he calleth near the twelve, and began to be sending them forth two and two, —and was giving them authority over the impure spirits:
І покликав дванайцятьох, та й почав їх посилати по двоє, і дав їм власть над духами нечистими;
8 and charged them that they should take, nothing, for a journey, save a staff only, —no bread, no satchel, no copper, for the belt;
і звелїв їм, щоб нічого не брали на дорогу, тільки одну палицю: ні торбини, нї хліба, ні у черес грошей,
9 but having bound on light sandals, and not to put on, two tunics;
щоб обувались у постоли й не вдягались у дві одежині.
10 and he was saying unto them—Wheresoever ye shall enter into a house, there, abide, until ye go forth from thence;
І рече їм: Де б ви нї зайшли в яку господу, там пробувайте, аж поки вийдете звідтіля.
11 And, whatsoever place shall not welcome you nor hearken unto you, when ye are going forth from thence, shake off the dust that is under you feet, for a witness against them.
А хто не прийме вас, анї слухати ме вас, то, виходячи звідтіля, обтрусіть і порох із під ніг ваших, на сьвідкуваннє їм. Істино глаголю вам: Одраднїще буде Содомові та Гоморі суднього дня, ніж городові тому.
12 And they went forth and made proclamation, in order that men should repent;
І вийшовши вони, проповідували, щоб каялись.
13 and, many demons, were they casting out, —and were anointing with oil, many sick, and were curing them.
І бісів багато виганяли, й намащували оливою багато недужих, і сцїляли.
14 And King Herod heard, —for, famous, had become his name; and he was saying—John the Immerser hath arisen from among the dead, and, for this cause, are the powers working mightily in him;
І дочувся цар Ірод (явне бо зробилось імя Його), і каже: Що Йоан Хреститель із мертвих устав, і того роблять ся чудеса від него.
15 But, others, were saying—It is Elijah, and, others were saying—A prophet, like one of the prophets!
Инші казали, що се Ілия; инші ж казали, що се пророк або один з пророків.
16 But, when Herod heard, he was saying—He whom I beheaded—John, the same, hath been raised.
Почувши ж Ірод, сказав: Що се Йоан, котрого я стяв, він устав з мертвих.
17 For, Herod himself, had sent and secured John and bound him in prison, for the sake of Herodias the wife of Philip his brother, —for, her, had he married,
Сей бо Ірод, піславши, взяв Йоана, та й звязав його в темниці за Іродияду, жінку Филипа, брата свого; бо оженивсь із нею.
18 For John had been saying to Herod—It is not allowed thee, to have, the wife of thy brother.
Сказав бо Иоан Іродові: Що не годить ся тобі мати жінку брата твого.
19 And, Herodias, was cherishing [a grudge] against him, and wishing, to slay him, —and could not;
Іродияда ж лютувала на него, й, хотіла його вбити, та не могла.
20 for, Herod, stood in fear of John, knowing him to be a man righteous and holy, —and was keeping him safe; and, when he heard him, he paid earnest heed, and, with pleasure, used to listen to him.
Ірод бо боявсь Иоана, знавши його, яко чоловіка праведного й сьвятого, то й беріг його й, слухаючи його, багато робив, і залюбки його слухав.
21 And, an opportune day arriving, when Herod on his birthday made a feast for his nobles, and for the rulers of thousands and for the first men of Galilee,
Як же настав день нагідний, кали Ірод на свої родини бенкет справив дукам своїм, та гетьманам, та значним Галилейським,
22 when the daughter of this very Herodias came in and danced, she pleased Herod and those reclining together, and, the king, said unto the damsel—Ask me what thou wilt, and I will give it thee;
і як увійшла дочка тієї Іродияди, танцювала, й догодила Іродові, й, тим, що сиділи з ним, озвав ся цар до дївицї: Проси в мене, чого бажаєш, а дам тобі.
23 and he took an oath to her—Whatsoever thou shalt ask me, I will give thee, unto half my kingdom.
І поклявсь їй: Що, чого б у мене нї попросила, дам тобі, хочби й половину царства мого.
24 And, going out, she said unto her mother—What shall I ask? and she said—The head of John the Immerser;
Вона ж, вийшовши, каже матері своїй: Чого просити? Та ж каже: Голови Йоана Хрестителя.
25 And, coming in straightway, with hast, unto the king, she asked, saying—I desire, that, forthwith, thou give me, upon a charger, the head of John the Immerser.
І, ввійшовши зараз швидко до царя, просила, кажучи: Хочу, шоб менї дав зараз на блюді голову Йоана Хрестителя.
26 And, though the king was, very grieved, yet, by reason of the oaths, and of them who were reclining, he would not refuse her.
І зажурившись вельми цар, та задля клятьби й задля тих, що з ним сиділи, не хотів їй відмовити.
27 And the king, straightway, sending off a guard, gave orders to bring his head.
І зараз піславши цар ката, звелїв принести голову його; він же пійшовши, стяв його в темниці.
28 And, departing, he beheaded him in the prison, and brought his head upon a charger, and gave it unto the damsel—and, the damsel, gave it unto her mother.
І приніс голову його на блюдї, і дав її дівиці, а дївиця дала її матері своїй.
29 And, hearing of it, his disciples went and took away his corpse, and laid it in a tomb.
І, довідавшись ученики його, пійшли і взяли тіло його, та й положили його в гробі.
30 And the apostles gather themselves together unto Jesus, and reported unto him all things, as many as they had done, and as many as they had taught.
І посходились апостоли до Ісуса, й сповістили Його про все, й що робили, й чого навчали.
31 And he saith unto them—Come, ye yourselves, apart, into a desert place, and rest yourselves a little. For they who were coming and they who were going were many, and, not even to eat, were they finding fitting opportunity.
І рече до них: Ійдїть ви самі окроме в пусте місце, та відпочиньте трохи; було бо багато, що приходили й відходили, й навіть ніколи було їм їсти.
32 And they departed, in the boat, into a desert place, apart.
І поплили в пусте місце човном, окроме.
33 And many saw them going away, and took note of it, and, afoot, from all the cities, ran they together thither, —and outwent them.
І бачив їх народ, як відчалювали, й пізнали Його многі, і збігались туди пішки з усіх городів, та й випередили їх, і посходились до Него.
34 And, coming forth, he saw, a great multitude, and was moved with compassion towards them, because they were like sheep having no shepherd, and he began to be teaching them many things.
І вийшовши Ісус, побачив багато народу, й жалкував над ними, що були як вівці, не маючі пастиря, і почав навчати їх багато.
35 And, already, a late hour, having arrived, his disciples came unto him and were saying, A desert, is the place, and it is, already, a late hour:
І як уже багато часу минуло, приступивши до Него ученики Його, кажуть: Що се пусте місце, і вже час пізний, -
36 dismiss them, that, departing into the surrounding hamlets and villages, they may buy themselves something to eat.
відпусти їх, щоб, пійшовши по околичнїх хуторах та селах, купили собі хлїба: не мають бо що їсти.
37 But, he, answering said to them—Ye, give them, to eat. And they say unto him—Shall we depart and buy two hundred denaries’ worth of loaves, and give them to eat?
Він же, озвавшись, рече до них: Дайте ви їм їсти. І кажуть Йому: Хиба, пійшовши, купимо за двістї денариїв хлїба, й дамо їм їсти?
38 And, he, saith unto them—How many loaves, have ye? Go, see! And, getting to know, they say—Five, and, two fishes.
Він же рече до них: Скільки хлїбів маєте? йдїть та подивіть ся. І, взнавши, кажуть: Пять, та дві рибі.
39 And he gave them orders, that all should be made recline, in parties, upon, the green grass.
І звелів їм садовити всіх купа коло купи на зеленій траві,
40 And they fell back, in companies, by hundreds and by fifties.
і посідали вони ряд коло ряду по сотням і по півсотням.
41 And, taking the five loaves, and the two fishes, looking up into heaven, he blessed, and brake up the loaves, and began giving unto the disciples, that they might set before them, and, the two fishes, divided he, unto all.
І, взявши пять хлїбів та дві рибі, й поглянувши на небо, благословив, і ламав хлїби, та й давав ученикам своїм, щоб клали перед ними; й дві рибі поділив усїм.
42 And they did all eat, and were filled.
І їли всі, й наситились.
43 And they took up broken pieces, twelve baskets, full measure, and from the fishes.
І набрали окрушин дванайцять повних кошів, та й із риб.
44 And they who did eat the loaves were, five thousand men.
А тих, що їли хлїби, було з пять тисяч чоловіка.
45 And, straightway, constrained he his disciples to enter into the boat, and be going forward to the other side, unto Bethsaida, —while, he, was dismissing the multitude.
І зараз примусив учеників своїх увійти в човен, та плисти на той бік попереду 'д Витсаїдї, поки сам одпустить народ.
46 And, bidding them farewell, he departed into the mountain to pray.
І, відпустивши їх, пійшов на гору молитись.
47 And, when, evening, came, the boat was in the midst of the sea, and, he alone, on the land.
І як настав вечір, був човен серед моря, а він один на землі.
48 And, seeing them distressed in the rowing, for the wind was against them, about the fourth watch of the night, he cometh unto them, walking upon the sea, —and was wishing to pass by them.
І бачив, як вони силкувались, веслуючи; був бо вітер противний їм; і коло четвертої сторожи ночі приходить до них, ідучи по морю, і хотів минути їх.
49 But, they, seeing him, upon the sea, walking, supposed that it was an apparition, and cried out aloud;
Вони ж, бачивши Його, що ходить по морю, думали, що се мара, та й закричали:
50 for, all, saw him, and were troubled. But, he, straightway, talked with them, and saith unto them—Take courage! it is, I—be not afraid!
всі бо Його бачили, й потрівожились. І зараз заговорив до них, і рече їм: Бодріть ся; се я; не лякайтесь.
51 And he went up unto them, into the boat, —and the wind lulled. And, exceedingly, within themselves, were they astonished;
І ввійшов до них у човен; і втих вітер, і вельми, над міру здумілись у собі, і дивувались.
52 for they understood not by the loaves, —but their, heart, had been, hardened.
Не зрозуміли бо про хлїби: було бо серце їх засліплене.
53 And crossing over unto the land, they came unto Gennesaret, and cast anchor near.
І, перепливши, прибули в землю Генисарецьку, й причалили.
54 And, when they had, come forth, out of the boat, straightway, recognizing him,
І як вийшли вони з човна, зараз, пізнавши Його,
55 the people ran round the whole of that country, and began to be carrying round, upon couches, them who were sick, wherever they heard that he was.
кинулись по всій тій околиці, та й почади приносити на ношах тих, що нездужали, як почули, що Він там єсть.
56 And, wheresoever he was entering into villages, or into cities, or into hamlets, in the marketplaces, laid they the sick, and were beseeching him, that, only the fringe of his mantle, they might touch, and, as many soever as touched it, were being made well.
І куди нї приходив Він, у села, чи городи, чи хутори, на майданах клали недужих, і благали Його, щоб їм хоч до краю одежі Його приторкнутись, і хто тільки доторкнувсь Його, спасав ся.
