Job 9
1 Then responded Job, and said—
А Йов відповів та й сказав:
2 Of a truth, I know that so it is, But how can a mortal be just with GOD?
Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
3 If he choose to contend with him, he cannot answer him, one of a thousand:
Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
4 Wise in heart, and alert in vigour, What man hath hardened himself against him, and prospered!
Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
5 Who removeth mountains, unawares, Who overturneth them in his anger;
Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
6 Who shaketh the earth, out of its place, and, the pillars thereof, shudder;
Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
7 Who commandeth the sun, and it breaketh not forth, and, about the stars, he putteth a seal;
Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
8 Who spreadeth out fire heavens, by himself alone! and marcheth along, on the heights of the sea;
Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
9 Who made the Bear, the Giant and the Cluster, and the chambers of the south;
Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
10 Who doeth great things, past finding out, and marvels, beyond number.
Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
11 Lo! he cometh upon me, yet can I not see him, Yea he passeth on, yet can I not discern him.
Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
12 Lo! he snatcheth away, who can bring it back? Who shall say unto him, What wouldst thou do?
Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
13 As for GOD, if he withdraw not his anger, under him, will have submitted themselves—the proud helpers.
Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
14 How much less that, I, should answer him, should choose my words with him?
що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
15 Whom, though I were righteous, yet would I not answer, to be absolved, I would make supplication.
я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
16 Though I had called, and he had answered me, I could not believe, that he would lend an ear to my voice.
Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
17 For, with a tempest, would he fall upon me, and would multiply my wounds without need;
Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
18 He would not suffer me to recover my breath, for he would surfeit me with bitter things.
Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
19 If it regardeth vigour, bold is he! If justice, who could summon him?
Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
20 If I should justify myself, mine own mouth, would condemn me, —I blameless? then had it shewn me perverse.
Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
21 I blameless? I should not know my own soul, I should despise my own life!
Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
22 One thing, there is, for which cause, I have said it, The blameless and the lawless, he bringeth to an end.
Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
23 If, a scourge, slay suddenly, at the despair of innocent ones, he mocketh.
Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
24 The earth, hath been given into the hand of a lawless one, The faces of her judges, he covereth, If not, then who is it?
У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
25 My days, therefore, are swifter than a runner, They have fled, they have seen no good.
А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
26 They have passed away with boats of paper-reed, like a vulture [which] rusheth upon food.
промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
27 If I say, I will forget my complaint, I will lay aside my sad countenance, and brighten up,
Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
28 I am afraid of all my pains, I know, that thou wilt not pronounce me innocent.
то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
29 I, shall be held guilty, —Wherefore then, in vain, should I toil?
Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
30 Though I bathe myself in snow water, and cleanse, in cleanness itself, my hands,
Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
31 Then, in a ditch, wouldst thou plunge me, and mine own clothes should abhor me:
то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
32 For he is not a man like myself, whom I might answer, nor could we come together into judgment:
Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
33 There is not, between us, a mediator, who might lay his hand upon us both.
поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
34 Let him take from off me his rod, and, his terror, let it not startle me:
Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
35 I could speak, and not be afraid of him, although, not so, am, I, in myself!
тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
