Job 7
1 Is there not a warfare to a mortal, upon earth? And, as the days of a hireling, are not his days?
Хіба чоловік на землі — не на службі військо́вій? І його дні — як дні на́ймита!
2 As, a bondman, panteth for the shadow, and as, a hireling, longeth for his wage,
Як раб, спра́гнений тіні, і як наймит чекає заплати за працю свою,
3 So, have I been made to inherit months of calamity, and, nights of weariness, have been appointed me.
так місяці ма́рности да́но в спа́док мені, та ночі терпі́ння мені відлічили.
4 As soon as I lie down, I say, When shall I arise? yet he lengtheneth out the evening, and I am wearied with tossings until the breeze of twilight.
Коли я кладусь, то кажу́: „Коли встану?“І тя́гнеться вечір, і переверта́ння із бо́ку на бік їм до ранку.
5 My flesh is clothed with worms and a coating of dust, My skin, hath hardened, and then run afresh:
Зодягло́сь моє тіло черво́ю та стру́пами в по́росі, шкіра моя затверді́ла й бридка́.
6 My days, are swifter than a weaver’s shuttle, and they are spent, without hope.
А дні мої стали швидчі́ші за тка́цького чо́вника, і в марно́тній надії минають вони.
7 Remember thou, that, a wind, is my life, not again shall mine eye see blessing:
Пам'ятай, що життя моє — вітер, моє око вже більш не побачить добра́.
8 Nor shall see me—the eye that used to behold me, Thine eyes, are upon me, and I am not.
Не побачить мене око того, хто бачив мене, Твої очі поглянуть на мене — та немає мене.
Як хмара зникає й прохо́дить, так хто схо́дить в шео́л, не вихо́дить, (Sheol h7585)
10 He shall not return again to his house, and his own place shall be acquainted with him no more.
не верта́ється вже той до дому свого́, та й його не пізнає вже місце його.
11 I also, cannot restrain my mouth, —I must speak, in the anguish of my spirit, I must find utterance, in the bitterness of my soul.
Тож не стримаю я своїх уст, говоритиму в у́тиску духа свого, нарікати я буду в гірко́ті своєї душі:
12 Am, I, a sea, or a sea-monster, —That thou shouldst set over me a watch?
Чи я море чи мо́рська потво́ра, що Ти надо мною сторо́жу поставив?
13 When I say, My bed shall comfort me, my couch shall help to carry my complaint,
Коли я кажу́: „Нехай по́стіль потішить мене, хай думки́ мої ложе моє забере“,
14 Then thou scarest me with dreams, and, by visions, dost thou terrify me:
то Ти снами лякаєш мене, і виді́ннями стра́шиш мене
15 So that my soul chooseth strangling, Death, rather than [these] my bones!
І душа моя пра́гне заду́шення, смерти хо́чуть мої кості.
16 I am wasted away, Not, to times age-abiding, can I live, Let me alone, for, a breath, are my days.
Я обри́див життям. Не повіки ж я жи́тиму! Відпусти ж Ти мене, бо марно́та оці мої дні!
17 What is a mortal, that thou shouldst nurture him? Or that thou shouldst fix upon him thy mind?
Що таке чоловік, що його Ти підно́сиш, що серце Своє прикладаєш до ньо́го?
18 That thou shouldst inspect him morning by morning, moment by moment, shouldst test him?
Ти щора́нку за ним назираєш, щохвилі його Ти дослі́джуєш.
19 How long wilt thou not look away from me? Wilt thou not let me alone, till I can swallow my spittle?
Як довго від мене ще Ти не відве́рнешся, не пу́стиш мене проковтну́ти хоч сли́ну свою?
20 I have sinned, What can I do for thee, thou watcher of men? Wherefore hast thou set me as thine object of attack, or have I become, unto thee, a burden?
Я згрішив. Що ж я маю робити, о Сто́роже лю́дський? Чому́ Ти поклав мене ціллю для Себе, — і я стався собі тягаре́м?
21 And why wilt thou not remove my transgression, and take away mine iniquity? For, now, in the dust, should I lie down, and thou shouldst seek me diligently, and I should not be.
І чому́ Ти не про́стиш мойого гріха́, і не відкинеш провини моєї? А тепер я до по́роху ляжу, і Ти бу́деш шукати мене, — та немає мене“.
