Job 6
1 Then responded Job, and said: —
А Йов відповів та й сказав:
2 Oh that, weighed, were my vexation, and, my engulfing ruin—into the balances, they would lift up all at once!
„Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
3 For, now, beyond the sand of the seas, would it be heavy, On this account, my words, have wandered.
то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
4 For, the arrows of the Almighty, are in me, The heat whereof, my spirit is drinking up, The, terrors of GOD, array themselves against me.
Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
5 Doth the wild ass bray over grass? Or loweth the ox over his fodder?
Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
6 Can that which hath no savour be eaten without salt? Or is there any taste in the white of an egg?
Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
7 My soul hath refused to touch, Those things, are like disease in my food.
Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
8 Oh that my request would come! and, my hope, oh that GOD would grant!
О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
9 That it would please GOD to crush me, That he would set free his hand, and cut me off!
О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
10 So might it still be my comfort, And I might exult in the anguish he would not spare, —That I had not concealed the sayings of the Holy One.
то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
11 What is my strength, that I should hope? Or what mine end, that I should prolong my desire?
Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
12 Is my strength, the strength of stones? Or is, my flesh, of bronze?
Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
13 Is there any help at all in me? Is not, abiding success, driven from me?
Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
14 The despairing, from his friend, should have lovingkindness, or, the reverence of the Almighty, he may forsake.
Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
15 Mine own brethren, have proved treacherous like a torrent, like a channel of torrents which disappear:
Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
16 Which darken by reason of the cold, over them, is a covering made by the snow:
темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
17 By the time they begin to thaw, they are dried up, as soon as it is warm, they have vanished out of their place.
Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
18 Caravans turn aside by their course, they go up into a waste, and are lost:
Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
19 The caravans of Tema looked about, the travelling companies of Sheba, hoped for them:
Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
20 They are ashamed that they had trusted, They have come up to one of them, and are confounded.
І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
21 For, now, ye have come to him, ye see something fearful, and fear.
Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
22 Is it that I said, Make me a gift, or, out of your abundance, offer a bribe on my behalf;
Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
23 And deliver me from the hand of the adversary? And, out of the hand of tyrants, ransom me?
і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
24 Show me, and, I, will hold my peace, And, wherein I have erred, cause me to understand.
Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
25 How pleasant are the sayings that are right! But what can a decision from you, decide?
Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
26 To decide words, do ye intend, When, to the wind, are spoken the sayings of one in despair?
Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
27 Surely, the fatherless, ye would assail, and make merchandise of your friend!
і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
28 But, now, be pleased to turn to me, that it may be, to your faces, if I speak falsehood,
Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
29 Reply, I pray you, let there be no perversity, Yea reply even yet, my vindication is in it!
Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
30 Is there, in my tongue, perversity? Or can, my sense, not discern, engulfing ruin?
Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
