Job 4
1 Then responded Eliphaz the Temanite, and said: —
І відповів теманянин Еліфа́з та й сказав:
2 If one attempt a word unto thee, wilt thou be impatient? But, to restrain speech, who, can endure?
„Коли спро́бувать слово до те́бе, — чи мука не бу́де ще більша? Та хто стри́мати зможе слова́?
3 Lo! thou hast admonished many, and, slack hands, hast thou been wont to uphold:
Таж ти́ багатьо́х був навчав, а ру́ки осла́блі зміцняв,
4 Him that was stumbling, have thy words raised up, and, sinking knees, hast thou strengthened.
того, хто́ спотика́всь, підіймали слова́ твої, а коліна тремткі́ ти зміцняв!
5 But, now, it cometh upon thee, and thou despairest, It smiteth even thee, and thou art dismayed.
А тепер, як нещастя на тебе найшло, то ти змучився, тебе досягло́ воно — і ти налякався.
6 Is not, thy reverence, thy confidence? And is not, thy hope, the very integrity of thy ways?
Хіба не була́ бого бійність твоя за наді́ю твою, за твоє сподіва́ння — невинність доріг твоїх?
7 Remember, I pray thee, who, being innocent, hath perished, or when, the upright, have been cut off.
Пригада́й но, чи гинув невинний, і де праведні ви́гублені?
8 So far as I have seen, They who plow for iniquity and sow misery, reap the same:
Як я бачив таких, що орали були́ беззако́ння, та сі́яли кривду, то й жали її:
9 By the blast of GOD, they perish, And, by the breath of his nostrils, are they consumed:
вони гинуть від по́диху Божого, і́ від духу гнівно́го Його погибають!
10 [Notwithstanding] the roaring of the lion, and the noise of the howling lion, yet, the teeth of the fierce lions, are broken:
Леви́не рича́ння й рик лютого лева минає, і левчука́м вилуща́ються зуби.
11 The strong lion perishing for lack of prey, Even the whelps of the lioness, are scattered.
Гине лев, як немає здоби́чі, і левеня́та леви́ці втікають.
12 But, unto me, something was brought by stealth, —and mine ear caught a whispering of the same:
І закрада́ється слово до мене, і моє ухо почуло ось де́що від нього.
13 When there were thoughts, from visions of the night, —When deep sleep falleth upon men,
У розду́муваннях над нічни́ми виді́ннями, коли́ міцний сон обіймає людей,
14 Dread, came upon me, and trembling, The multitude of my bones, it put in dread:
спіткав мене жах та тремті́ння, і багато косте́й моїх він струсону́в, —
15 Then, a spirit, over my face, floated along, The hair of my flesh bristled-up:
і дух перейшов по обличчі моїм, стало ду́ба воло́сся на тілі моїм.
16 It stood still, but I could not distinguish its appearance, I looked, but there was no form before mine eyes, —A whispering voice, I heard: —
Він стояв, але я не пізнав його ви́гляду, — образ навпро́ти очей моїх був, і тихий голос почув я:
17 Shall, mortal man, be more just than GOD? Or a man be more pure than, his Maker?
„Хіба́ праведні́ша люди́на за Бога, хіба чоловік за свойо́го Творця́ є чистіший?
18 Lo! in his own servants, he trusteth not, and, his own messengers, he chargeth with error:
Таж рабам Своїм Він не йме віри, і накладає вину й на Своїх Анголі́в!
19 How much more the dwellers in houses of clay, which, in the dust, have their foundation, which are crushed sooner than a moth:
Що́ ж тоді ме́шканці гли́няних хат, що в по́росі їхня основа? — Як міль, вион будуть розча́влені!
20 Betwixt morning and evening, are they broken in pieces, With none to save, they utterly perish:
Вони то́вчені зра́нку до вечора, — і без по́мочі гинуть наза́вжди.
21 Is not their tent-rope within them, torn away? They die, disrobed of wisdom!
Слава їхня мина́ється з ними, — вони помирають не в мудрості!
