Job 3
1 After this, opened Job his mouth, and cursed his day.
По цьому відкрив Йов уста свої та й прокляв був свій день наро́дження.
2 So then Job began, and said:
І Йов заговорив та й сказав:
3 Perish, the day wherein I was born, and the night it was said, Lo! a manchild!
„Хай загине той день, що я в ньому родився, і та ніч, що сказала: „Зача́всь чоловік!“
4 That day, be it darkness, —Let not God enquire after it from above, May there shine upon it no clear beam:
Нехай стане цей день темното́ю, нехай Бог з висоти́ не згадає його́, і нехай не являється світло над ним!.
5 Let darkness and death-shade buy it back, May there settle down upon it a cloud, Let a day’s dark eclipse cause it terror:
Бодай те́мрява й мо́рок його заступи́ли, бодай хмара над ним пробува́ла, бодай те́мнощі денні лякали його́!
6 That night, darkness take it, —May it not rejoice among the days of the year, Into the number of months, let it not enter.
Оця ніч — бодай те́мність її обгорну́ла, нехай у днях року не буде назва́на вона, хай не вві́йде вона в число місяців!
7 Lo! that night, be it barren, Let no joyous shouting enter therein:
Тож ця ніч нехай буде самі́тна, хай не при́йде до неї співа́ння!
8 Let day-cursers denounce it, Those skilled in rousing the dragon of the sky:
Бодай її ті проклина́ли, що день проклинають, що левіята́на готові збудити!
9 Darkened be the stars of its twilight, —Let it wait for light, and there be none, neither let it see the eyelashes of the dawn:
Хай поте́мніють зо́рі пора́нку її, нехай має надію на світло — й не буде його, і хай вона не побачить тремтя́чих повік зорі ранньої, —
10 Because it closed not the doors of the womb wherein I was, and so hid trouble from mine eyes.
бо вона не замкнула двере́й нутра ма́тернього, і не сховала стражда́ння з очей моїх!
11 Wherefore, in the womb, did I not die? From the womb, come forth and cease to breathe?
Чому́ я не згинув в утро́бі? Як вийшов, із нутра́ то чому́ я не вмер?
12 For what reason, were there prepared for me—knees? and why—breasts, that I might suck?
Чого прийняли́ ті коліна мене? І нащо ті пе́рса, які я був ссав?
13 Surely, at once, had I lain down, and been quiet, I had fallen asleep, then, had I been at rest:
Бо тепер я лежав би спокійно, я спав би, та був би мені відпочи́нок
14 With kings, and counselors of the earth, who had built them pyramids:
з царями та з зе́мними ра́дниками, що гробни́ці будують собі,
15 Or with rulers possessing, gold, —Who had filled their houses with silver:
або із князя́ми, що золото мали, що доми́ свої срі́блом напо́внювали!
16 Or that, like an untimely birth hidden away, I had not come into being, like infants that never saw light:
Або чом я не ставсь недоно́ском прихо́ваним, немов ті немовля́та, що світла не бачили?
17 There, the lawless, cease from raging, and there the toil-worn are at rest:
Там же безбожники перестають докуча́ти, і спочивають там змученоси́лі,
18 At once are prisoners at peace, they hear not the voice of a driver:
разом з тим мають спо́кій ув'я́знені, — вони не почують вже крику гноби́теля!
19 Small and great, there, they are, and, the slave, is free from his master.
Мали́й та великий — там рівні, а раб вільний від пана свого́...
20 Wherefore give, to the wretched, light? Or, life, to the embittered in soul?—
І на́що Він стру́дженому дає світло, і життя — гіркоду́хим,
21 Who long for death, and it is not, And have digged for it, beyond hid treasures:
що вичі́кують смерти — й немає її, що її відкопа́ли б, як ска́рби захо́вані,
22 Who rejoice unto exultation, Are glad, when they can find the grave:
тим, що радісно ті́шилися б, весели́лись, коли б знайшли гро́ба,
23 To a man, whose way is concealed, And GOD hath straitly enclosed him?
мужчи́ні, якому доро́га закрита, що Бог тінню закрив перед ним?
24 For, in the face of my food, my sighing, cometh in, and, poured out like the water, are my groans:
Бо зідха́ння моє випере́джує хліб мій, а зо́йки мої полились, як вода,
25 For, a dread, I dreaded, and it hath come upon me, and, that from which I shrank, hath overtaken me.
бо страх, що його я жахався, — до мене прибув, і чого я боявся — прийшло те мені.
26 I was not careless, nor was I secure, nor had I settled down, —when there came—consternation!
Не знав я споко́ю й не був втихоми́рений, і я не відпочи́в, — та нещастя прийшло!“
