Job 14
1 Man that is born of a woman, is of few days, and full of trouble:
Люди́на, що від жінки наро́джена, короткоде́нна та повна печа́лями:
2 As a flower, he cometh forth—and fadeth, He fleeth also as a shadow, and continueth not.
вона виходить, як квітка — й зів'я́не, і втікає, мов тінь, — і не зостається.
3 And yet upon such a one as this, hast thou opened thine eye? And, him, wouldst thou bring into judgment with thee?
І на такого Ти очі Свої відкрива́єш, і водиш на суд із Собою його́!
4 Who can bring a clean thing out of an unclean? Not one!
Хто чистого ви́вести може з нечистого? Ані один!
5 If determined am his days, the number of his months, is with thee, Fixed times for him, thou hast appointed and he cannot go beyond.
Якщо ви́значені його дні, число його місяців — в Тебе, якщо Ти призна́чив для нього мету́, що її не пере́йде, —
6 Look sway from him, that he may rest, Till he shall pay off, as a hireling, his day.
відвернися від нього — і він заспоко́їться, і буде він тішитися своїм днем, як той на́ймит.
7 Though there is—for a tree—hope, —if it should be cut down, that, again, it will grow, and, the tender branch thereof, will not cease;
Бо дерево має наді́ю: якщо буде стя́те, то силу отримає зно́ву, і па́рост його не загине;
8 If its root, should become old in the earth, and, in the dust, its stock should die:
якщо постарі́є в землі його корінь і в по́росі вмре його пень,
9 Through the scent of water, it may break forth, and produce branches like a sapling,
то від во́дного за́паху знов зацвіте́, і пу́стить галу́ззя, немов саджане́ць!
10 Yet, man, dieth, and is prostrate, Yea the son of earth doth cease to breathe, and where is he?
А помре чоловік — і зникає, а сконає люди́на — то де ж вона є?
11 Waters, have failed from, the sea, and, a river, may waste and dry up;
Як вода витікає із о́зера, а рі́чка спада́є та сохне,
12 So, a man, hath lain down, and shall not arise, until there are no heavens, they shall not awake, nor be roused up out of their sleep.
так і та люди́на покладе́ться — й не встане, — аж до закі́нчення неба не збудяться лю́ди та не прокинуться зо́ сну свого.
13 Oh that, in hades, thou wouldst hide me! that thou wouldst keep me secret, until the turn of thine anger, that thou wouldst set for me a fixed time, and remember me: (Sheol h7585)
О, якби Ти в шео́лі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки мине́ться Твій гнів, коли б час Ти призна́чив мені́, — та й про мене згадав! (Sheol h7585)
14 If a man die, can he live again? All the days of my warfare, would I wait, until my relief should come: —
Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати наді́ю по всі дні свойого життя, аж поки не при́йде замі́на для мене!
15 Thou shouldst call, and, I, would answer thee, —For the work of thine own hand, thou shouldst long.
Кликав би Ти, — то я відпові́в би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,
16 For, now, my steps, thou countest, Thou wilt not pass over my sin:
бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха́ не стеріг би, —
17 Sealed up in a bag, is my transgression, and thou hast glued over mine iniquity.
провина моя була б запеча́тана в ву́злику, і Ти закрив би моє беззаконня.
18 But, in very deed, a mountain falling, will lie prostrate, or, a rock moved out of its place:
Але́ гора справді впаде́, а ске́ля зсува́ється з місця свого́,
19 Stones, have been hollowed out by waters, the floods thereof wash away the dust of the earth, and, the hope of mortal man, thou hast destroyed:
каміння стирає вода, її зли́ва споло́щує порох землі, — так надію того́ Ти губиш.
20 Thou dost overpower him utterly, and he departeth, Disfiguring his face, so, hast thou sent him away.
Ти силою схо́пиш наза́вжди його́, — і відхо́дить, Ти міняєш обличчя його́ — й відсилаєш його́.
21 His sons, come to honour, and he knoweth it not, Or they are brought low, and he perceiveth it not of them.
Чи сини́ його славні, того він не знає, чи в при́крому стані — того він не відає.
22 But, his flesh, for himself, is in pain, and, his soul, for himself, doth mourn.
Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньо́му, коли в ньому душа — тоді ту́жить“.
