Ecclesiastes 4
1 Then again, I, considered all the oppressive deeds which were done under the sun, —and lo! the tears of the oppressed, and they have no comforter, and, on the side of their oppressing, is power, and they have no comforter.
І знов я побачив всі у́тиски, що чинились під сонцем, — і сльоза́ ось ути́скуваних, та немає для них потіши́теля, і наси́лля з руки, що їх гно́блять, і немає для них потіши́теля.
2 So, I, pronounced happy the dead, who were, already, dead, —more than the living, who were living, still;
І я похвалив тих померлих, що давно повмирали, більш від живих, що живуть дотепе́р.
3 and, as better than both, him who had not yet come into being, —who had not seen the vexatious work, which was done under the sun.
А краще від них від обох тій люди́ні, що досі іще не була́, що не бачила чину лихого, що робився під сонцем!
4 Then saw, I, all the toil and all the skill of the work, that, for this, a man was envied of his neighbour, —even this, was vanity, and a feeding on wind.
І я бачив ввесь труд та ввесь у́спіх учи́нку, виклика́є заздрість одно́го до о́дного, — і це все марно́та та ло́влення вітру!.
5 The dullard, claspeth his hands, and consumeth his own flesh.
Нерозумний сидить, склавши руки свої, та жере́ своє тіло, —
6 Better a handful—with quietness, —than both hands, full—with toil, and feeding on wind.
краща повна долоня споко́ю за повні дві жмені кло́поту та за ло́влення вітру!
7 Then again, I, looked at a vain thing under the sun: —
І зно́ву я бачив марно́ту під сонцем:
8 Here is one, without a second, even son or brother, he hath none, yet is there no end to all his toil, even his eye, is not satisfied with riches, —neither [saith he] For whom, am I toiling, and letting my soul want good? Even this, was vanity, yea a vexatious employment, it was!
Буває само́тній, і не має ніко́го він іншого, сина чи брата у ньо́го нема, та немає кінця всьому зуси́ллю його, і не наси́титься око багатством його, і він не пові́сть: „Та для кого дба́ю і позбавляю добра свою душу?“Марно́та й оце, і даремна робота воно.
9 Better are two, than one, —in that they have a good reward for their toil.
Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій,
10 For, if the one should fall, [the other] would raise up his companion, —but alas! for him who is alone when he falleth, with no second to raise him up!
і якби вони впали, піді́йме одне́ свого друга! Та горе одно́му, як він упаде́, й нема дру́гого, щоб підве́сти його.
11 Moreover, if two lie together, then have they warmth, —but how can, one, have warmth?
Також коли вдвох покладу́ться, то тепло їм буде, а я́к же зогрі́тись одно́му?
12 And, though an enemy should prevail against one, two, might make a stand before him, —and, a threefold cord, cannot soon be broken.
А коли б хто напав на одно́го, то вдвох вони стануть на нього, — і нитка потрійна не скоро пірве́ться!
13 Better a boy poor and wise, —than a king, old and stupid, who knoweth not how to take warning any longer.
Ліпший убогий та мудрий юна́к, аніж цар стари́й та нерозумний, що вже осторо́г не приймає,
14 For, out of prison, came he forth to reign, yea, even in his own kingdom, was he born poor.
бо виходить юнак і з в'язни́ці, щоб зацарюва́ти, хоч у царстві своїм народивсь він убогим!
15 I saw all the living, who were going hither and thither under the sun, —[that they were] with the boy who was to be the second, who was to stand in the other’s place: —
Я бачив усіх живих, що ходять під сонцем, на боці цього́ юнака́, — цього дру́гого, що став він на місце його.
16 There was no end to all the people, to all before whom he came, yet, they who should come later, would not rejoice in him, —surely, even this, was vanity, and a feeding on wind.
Немає кінця всьому лю́дові, всьо́му, що був перед ним, та й насту́пні не втішаться ним, — бо й це теж марно́та та ло́влення вітру!
