Ecclesiastes 3
1 For, every thing, there is a season, —and a time for every pursuit, under the heavens: —
Для всього свій час, і година своя́ кожній справі під небом:
2 A time to be born, and a time to die, —A time to plant, and a time to uproot what is planted;
час роди́тись і час помирати, час садити і час виривати поса́джене,
3 A time to kill, and a time to heal, —A time to break down, and a time to build up;
час вбивати і час лікувати, час руйнувати і час будувати,
4 A time to weep, and a time to laugh, —A time to wail, and a time to dance for joy;
час плакати й час регота́ти, час ридати і час танцювати,
5 A time to cast away stones, and a time to heap up stones, —A time to embrace, and a time to be far from loving embrace;
час розкида́ти каміння і час каміння грома́дити, час обіймати і час ухилятись обі́ймів,
6 A time to seek, and a time to give up as lost, —A time to keep, and a time to cast away;
час шукати і час розгубити, час збирати і час розкида́ти,
7 A time to rend, and a time to sew, —A time to be silent, and a time to speak;
час дерти і час зашивати, час мовчати і час говорити,
8 A time to love and a time to hate, —A time of war, and a time of peace.
час кохати і час ненави́діти, час війні і час миру!
9 What profit hath he that worketh, in that wherein, himself, hath toiled?
Яка ко́ристь трудя́щому в тім, над чим тру́диться він?
10 I looked at the employment which God hath given to the sons of men, to work therein:
Я бачив роботу, що Бог був дав лю́дським синам, щоб труди́лись над нею,
11 Everything, hath he made beautiful in its own time, —also, intelligence, hath he put in their heart, without which men could not find out the work which God hath wrought, from the beginning even unto the end.
— усе Він прега́рним зробив свого ча́су, і вічність поклав їм у серце, хоч не розуміє люди́на тих діл, що Бог учинив, від поча́тку та аж до кінця́.
12 I know that there is no blessedness in them, —save to be glad, and to do well with one’s life.
Я знаю, немає нічо́го в них кращого, як тільки радіти й робити добро́ у своєму житті.
13 Though indeed, that any man should eat and drink, and see blessedness, in all his toil, it is, the gift of God.
I отож, як котри́й чоловік їсть та п'є і в усім своїм тру́ді радіє добром, — це дар Божий!
14 I know, that, whatsoever God doeth, the same, shall be age-abiding, unto it, there is nothing to add, and, from it, there is nothing to take away, —and, God, hath done it, that men should stand in awe before him.
Я знаю, що все, що Бог робить, воно зостається навіки, — до того не можна нічого додати, — і з того не можна нічого відня́ти, і Бог так зробив, щоб боялись Його!
15 That which was, already, had been, and, that which shall be, already, shall have been, —but, God, seeketh that which hath been chased away.
Що є, то було́ вже воно, і що статися має — було вже, бо минуле відно́влює Бог!
16 Then, again, I saw under the sun, the place of justice, that there was lawlessness, and, the place of righteousness, that there was lawlessness.
І я бачив під сонцем іще: місце су́ду, — а в нім беззако́ння, і місце правди, — у ньому ж неправда.
17 Said, I, in my heart, Both the righteous and the lawless, will God judge, —for [there will be] a time for every pursuit, and concerning every work—there.
Я сказав був у серці своє́му: Судитиме Бог справедливого й несправедливого, бо для кожної справи є час, і на всяке там ді́ло.
18 Said, I, in my heart, as concerning the sons of men, That God was minded to prove them, —and that they might see, that they were beasts, of themselves.
Я сказав був у серці своє́му: Це для лю́дських синів, щоб Бог випробо́вував їх, і щоб бачити їм, що вони як ті зві́рі,
19 For, as regardeth the destiny of the sons of men and the destiny of beasts, one fate, have they, as dieth the one, so, dieth the other, and, one spirit, have they all, —and, the pre-eminence of man over beast, is nothing, for, all, were vanity:
бо доля для лю́дських синів і доля звіри́ни — однакова доля для них: як оці помирають, так само вмирають і ті, і для всіх один по́дих, і нема над твариною ви́щости людям, — марно́та бо все!
20 all, go unto one place, —all, came from the dust, and all, return to the dust.
Все до місця одно́го йде: все постало із по́роху, і ве́рнеться все знов до пороху.
21 Who knoweth the spirit of the sons of men, whether it, ascendeth, above, —or the spirit of the beast, whether it, descendeth, below, to the earth?
Хто те знає, чи дух лю́дських синів підійма́ється вго́ру, і чи спуска́ється вділ до землі дух скотини?
22 So I saw, that there was nothing better than that a man should be glad in his works, for, that, is his portion, —for who can bring him in, to look upon that which shall be after him?
І я бачив, — нема чоловікові кращого, як діла́ми своїми радіти, бо це доля його́! Бо хто поведе́ його гля́нути, що́ буде по ньому?
