Acts 26
1 And, Agrippa, to Paul, said—It is permitted thee, on thine own behalf, to be speaking. Then Paul, stretching forth his hand, went on to make his defence.
Агриппа ж каже до Павла: Дозволяєть ся тобі за себе говорити. Тодї Павел відповів, простягши руку:
2 Concerning all things of which I am accused by Jews, King Agrippa, I have been counting myself happy, that, before thee, am I about, this day, to be making my defence;
Про все, в чому винують мене Жиди, царю Агриппо, вважаю себе за щасливого, маючи відповідати сьогоднї перед тобою,
3 especially, as thou art, well-versed, in all the Jewish customs and questions. Wherefore, I beseech thee, patiently, to hear me.
а й надто, що ти сьвідомин всіх звичаїв Жидівських і перепитів. Тим благаю тебе вислухати мене терпиливо.
4 My manner of life, then, from my youth, which, from its commencement, was formed among my nation, even in Jerusalem, know all Jews,
Яке ж було життє моє з малку від почину між народом моїм у Єрусалимі, знають усї Жиди,
5 inasmuch as they were aforetime observing me, from the outset, —if they please to bear witness, —that, according to the strictest sect of our own religion, I lived, a Pharisee.
знаючи мене здавна (коли схочуть сьвідкувати), що жив я Фарисеєм по найдокональшій єресї нашої віри.
6 And, now, for the hope of the promise, unto our fathers, being brought to pass by God, am I standing to be judged, —
А тепер за надїю обітування, зробленого отцям нашим од Бога, стою на суді,
7 unto which [hope], our twelve-tribed nation, with intensity, night and day, rendering divine service, is hoping to attain—concerning which hope, I am being accused by Jews, O King!
котрого дванайцять родів наших, без перестану день і ніч служачи, надїють ся дойти. За сю надїю, царю Агриппо, винуватять мене Жиди.
8 What! incredible, is it judged with you, that, God the dead doth raise?
Що? невірним здаєть ся вам (се), що Бог воскрешає мертвих?
9 I, therefore, imagined to myself, that, against the name of Jesus the Nazarene, it was needful, many hostile things, to bring about, —
Менї справдї й самому здавалось, що проти імени Ісуса Назорея треба багато робити.
10 which also I did in Jerusalem, yea and, many of the saints, I myself, in prisons, shut up, —the authority, from the High-priests, having received: and, when they were to be put to death, I brought against them my vote;
Що й робив я в Єрусалимі, і многих сьвятих замикав у темниці, прийнявши власть од архивреїв, а як убивали їх, давав мій голос.
11 and, throughout all the synagogues, ofttimes punishing them, I would fain have compelled them to defame; and, being excessively maddened against them, I went on to pursue them as far as even the outlying cities.
І по всїх школах часто караючи їх, примушував хулити; і превельми лютуючи на них, гонив їх навіть і в чужих городах.
12 Among which things, being on a journey unto Damascus, with the authority and commission of the High-priests,
І, в сих (мислях) ідучи в Дамаск з властю і наказом од архиєреїв,
13 at mid-day, on the road, I saw, O King, from heaven, above the splendour of the sun, shining around me, a light, and [around] them who, with me, were journeying;
ополуднї, парю, в дорозї видів я з неба сьвітло над сявво сонця, осиявше мене й тих, що йшли зо мною.
14 and, when we were all fallen to the ground, I heard a voice, saying unto me, in the Hebrew language—Saul! Saul! why, me, art thou persecuting? It is hard for thee, against goads, to be kicking!
Як же всї ми попадали на землю, почув я голос, що глаголав до мене і промовив Єврейською мовою: Савле, Савле, чого гониш мене? тяжко тобі проти рожна прати (перти).
15 And, I, said—Who art thou, Lord? And the Lord said—I, am Jesus, whom, thou, art persecuting!
Я ж сказав: Хто єси, Господи? Він же рече: Я, Ісус, котрого ти гониш.
16 But rise and stand upon thy feet; for, to this end, have I appeared unto thee, —To appoint thee an attendant and a witness, both of the things as to which thou hast seen me, and of those as to which I will appear unto thee:
Та встань і стань на ноги твої; на се бо явивсь я тобі, щоб зробити тебе слугою і сьвідком того, що бачив єси, і що обявлю тобі,
17 Rescuing thee from among the people, and from among the nations, unto whom, I, am sending thee—
вириваючи тебе від людей і від поган, до котрих тепер тебе посилаю,
18 To open their eyes; that they turn from darkness unto light, and the authority of Satan unto God, that they may receive remission of sins, and an inheritance among them who have been made holy by the faith respecting me.
відкрити очі їм, щоб обернулись від темряви до сьвітла і від власти сатаниної до Бога, щоб прийняли вони оставленнє гріхів і наслїддє між сьвятими вірою в мене.
19 Wherefore, O King Agrippa, —I became not disobedient unto the heavenly vision;
Тим, дарю Агриппо, не протививсь я небесному видінню,
20 But—both to them in Damascus, first, and in Jerusalem, unto all the country of Judaea also, and unto the nations, I carried tidings—that they should repent, and turn unto God, and, works worthy of their repentance, should practise.
а найперш у Дамаску і в Єрусалимі і по всій землі Юдейській та й поганам проповідував, щоб покаялись та обернулись до Бога, роблячи діла, достойні покаяння.
21 Because of these things, Jews seized me in the temple, and were attempting to slay me with their own hands.
За се Жиди, вхопивши мене в церкві, хотіли вбити.
22 So then, having met with, the help that is from God, until this day, do I stand, witnessing to both small and great, nothing else saying, than those things which both the prophets, and Moses, did say should certainly come to pass: —
Дізнавши ж помочи від Бога, аж до сего дня стою, сьвідкуючи малому й великому, нічого иншого не говорячи, як що пророки глаголали, що має бути, і Мойеей:
23 If, to suffer, the Christ was destined, if, the first of a resurrection of the dead, he is about to carry tidings, of light, both unto the people, and unto the nations.
що мусить пострадати Христос, а будучи первий з воскресення мертвих, має сьвітло проповідувати народові і поганам.
24 Now, as he was saying these things in his defence, Festus, with a loud voice, saith—Thou art raving, Paul! Thy great learning, is turning thee round unto, raving madness.
Як же він так відповів, сказав Фест голосом великим: Дурієш, Павле; великі науки до дурощів тебе приводять.
25 But Paul—I am not raving (saith he), most noble Festus, —but, the declarations of truth and soberness, am I sounding forth:
Він же рече: Не дурію, вельможний Фесте, а слова правди й розуму глаголю.
26 For well-knoweth, the king, concerning these things, unto whom, with boldness of utterance, am I speaking; for, that these things are not hidden from him, I am well persuaded, —for, not in a corner, hath this thing been done.
Знає бо про се цар, до котрого і промовляю вільно; певен бо я, що нїщо з сего перед ним не втаїлось; бо не в закутку се дїялось.
27 Believest thou, King Agrippa, in the prophets? I know that thou believest!
Віруєш, царю Агриппо, пророкам? Знаю, що віруєш.
28 And, Agrippa, [said] unto Paul—Almost, art thou persuading, me, to become a, Christian!
Агриппа ж каже до Павла: О, мало не вговорив єси мене бути Християнином.
29 And, Paul, [answered] —I could pray unto God that, both almost and altogether, not only thou but all they who are hearing me this day, might become such, —as even, I, am, excepting these bonds.
Павел же рече: Бажав би я від Бога, щоб чи за малий чи за довгий (час) не тільки ти, та й усї, хто чує мене сьогодні, стались такими, як я, окрім оцїх кайданів.
30 And the king rose up, and the governor, Bernice also, and they who had been sitting with them;
І, як промовив се, устав цар і игемон і Вереникия і ті, що сиділи з ними,
31 And, retiring, they began conversing one with another, saying, Nothing worthy of death or of bonds, doth this man practise.
і, одійшовши на бік, розмовляли між собою, говорячи, що нічого смерти достойного не робить чоловік сей.
32 And, Agrippa, unto Festus, said—This man might have been released, if he had not appealed unto Caesar.
Агриппа ж каже Фестові: Можна було б випустити сего чоловіка, коли б не покликав ся до кесаря.
