Lamentations 5
1 Remember, O what is LORD, come upon us: behold, and see our reproach.
Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
2 Our inheritance is turned unto strangers, our houses unto aliens.
наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
3 We are orphans and fatherless, our mothers are as widows.
Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
4 We have drunken our water for money; our wood is sold unto us.
Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
5 Our pursuers are upon our necks: we are weary, and have no rest.
У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
6 We have given the hand to the Egyptians, and to the Assyrians, to be satisfied with bread.
До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
7 Our fathers have sinned, and are not; and we have borne their iniquities.
Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
8 Servants rule over us: there is none to deliver us out of their hand.
Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
9 We get our bread with the peril of our lives because of the sword of the wilderness.
Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
10 Our skin is black like an oven because of the burning heat of famine.
Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
11 They ravished the women in Zion, the maidens in the cities of Judah.
Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
12 Princes were hanged up by their hand: the faces of elders were not honoured.
Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
13 The young men bare the mill, and the children stumbled under the wood.
Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
14 The elders have ceased from the gate, the young men from their music.
Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
15 The joy of our heart is ceased; our dance is turned into mourning.
втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
16 The crown is fallen from our head: woe unto us! for we have sinned.
Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
17 For this our heart is faint; for these things our eyes are dim;
тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
18 For the mountain of Zion, which is desolate; the foxes walk upon it.
через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
19 Thou, O LORD, abidest for ever; thy throne is from generation to generation.
Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
20 Wherefore dost thou forget us for ever, [and] forsake us so long time?
Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
21 Turn thou us unto thee, O LORD, and we shall be turned; renew our days as of old.
Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
22 But thou hast utterly rejected us, thou art very wroth against us.
Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
