Lamentations 3
1 I AM the man that hath seen affliction by the rod of his wrath.
Я той муж, який бачив біду́ від жезла́ Його гніву, —
2 He hath led me and caused me to walk in darkness and not in light.
Він прова́див мене й допрова́див до те́мряви, а не до світла.
3 Surely against me he turneth his hand again and again all the day.
Лиш на мене все зно́ву обе́ртає руку Свою́ цілий день.
4 My flesh and my skin hath he made old; he hath broken my bones.
Він ви́снажив тіло моє й мою шкіру, мої кості сторо́щив,
5 He hath builded against me, and compassed me with gall and travail.
обгородив Він мене, і мене оточи́в гіркото́ю та му́кою,
6 He hath made me to dwell in dark places, as those that have been long dead.
у темно́ті мене посадив, мов померлих давно́.
7 He hath fenced me about, that I cannot go forth; he hath made my chain heavy.
Обгороди́в Він мене — і не ви́йду, тяжки́ми вчинив Він кайда́ни мої.
8 Yea, when I cry and call for help, he shutteth out my prayer.
І коли я кричу́ й голошу́, затикає Він вуха Свої на молитву мою,
9 He hath fenced up my ways with hewn stone, he hath made my paths crooked.
Камінням обте́саним обгородив Він доро́ги мої, повикри́влював стежки́ мої.
10 He is unto me as a bear lying in wait, as a lion in secret places.
Він для мене ведме́дем чату́ючим став, немов лев той у схо́вищі!
11 He hath turned aside my ways, and pulled me in pieces; he hath made me desolate.
Поплутав доро́ги мої та розша́рпав мене́, учинив Він мене опусто́шеним!
12 He hath bent his bow, and set me as a mark for the arrow.
Натягнув Свого лука й поставив мене, наче ціль для стріли́, —
13 He hath caused the shafts of his quiver to enter into my reins.
пустив стрі́ли до ни́рок моїх з Свого сагайдака́
14 I am become a derision to all my people; and their song all the day.
Для всього наро́ду свого я став посміхо́виськом, глумли́вою піснею їхньою цілий день.
15 He hath filled me with bitterness, he hath sated me with wormwood.
Наси́тив мене гіркото́ю, мене напоїв полино́м.
16 He hath also broken my teeth with gravel stones, he hath covered me with ashes.
І стер мені зу́би жорство́ю, до по́пелу кинув мене,
17 And thou hast removed my soul far off from peace; I forgat prosperity.
і душа моя спо́кій згубила, забув я добро́.
18 And I said, My strength is perished, and mine expectation from the LORD.
І сказав я: Загублена сила моя, та моє сподіва́ння на Господа.
19 Remember mine affliction and my misery, the wormwood and the gall.
Згадай про біду́ мою й му́ку мою, про поли́н та отру́ту, —
20 My soul hath them still in remembrance, and is bowed down within me.
душа моя згадує безпереста́нку про це, і гнеться в мені.
21 This I recall to my mind, therefore have I hope.
Оце я нага́дую серцеві своєму, тому то я маю надію:
22 [It is of] the LORD’S mercies that we are not consumed, because his compassions fail not.
Це милість Господня, що ми не поги́нули, бо не нокінчи́лось Його милосердя, —
23 They are new every morning; great is thy faithfulness.
нове́ воно кожного ра́нку, велика бо вірність Твоя!
24 The LORD is my portion, saith my soul; therefore will I hope in him.
Господь — це мій у́діл, — говорить душа моя, — тому́ я надію на Нього склада́ю!
25 The LORD is good unto them that wait for him, to the soul that seeketh him.
Господь добрий для тих, хто наді́ю на Нього кладе́, для душі, що шукає Його́!
26 It is good that a man should hope and quietly wait for the salvation of the LORD.
Добре, коли люди́на в мовча́нні надію кладе́ на спасі́ння Господнє.
27 It is good for a man that he bear the yoke in his youth.
Добре для мужа, як носить ярмо́ в своїй мо́лодості, —
28 Let him sit alone and keep silence, because he hath laid it upon him.
нехай він самі́тно сидить і мовчить, як поклав Він на нього його́;
29 Let him put his mouth in the dust; if so be there may he hope.
хай закриє він по́рохом у́ста свої, може є ще надія;
30 Let him give his cheek to him that smiteth him; let him be filled full with reproach.
хай що́ку тому підставля́є, хто його б'є, своєю ганьбою наси́чується.
31 For the Lord will not cast off for ever.
Бо Господь не наві́ки ж покине!
32 For though he cause grief, yet will he have compassion according to the multitude of his mercies.
Бо хоч Він і засму́тить кого, проте зми́лується за Своєю великою ми́лістю, —
33 For he doth not afflict willingly, nor grieve the children of men.
бо не мучить Він з серця Свого́, і не засмучує лю́дських синів.
34 To crush under foot all the prisoners of the earth,
Щоб топта́ти під своїми ногами всіх в'я́знів землі,
35 To turn aside the right of a man before the face of the Most High,
щоб перед обличчям Всевишнього право люди́ни зігнути,
36 To subvert a man in his cause, the Lord approveth not.
щоб гноби́ти люди́ну у справі судо́вій його́, — оцьо́го не має на оці Госпо́дь!
37 Who is he that saith, and it cometh to pass, when the Lord commandeth it not?
Хто то скаже — і станеться це, як Господь того не наказав?
38 Out of the mouth of the Most High cometh there not evil and good?
Хіба не виходить усе з уст Всевишнього, — зле та добре?
39 Wherefore doth a living man complain, a man for the punishment of his sins?
Чого ж нарікає люди́на жива? Нехай ска́ржиться кожен на гріх свій.
40 Let us search and try our ways, and turn again to the LORD.
Пошукаймо доріг своїх та досліді́мо, і верні́мось до Господа!
41 Let us lift up our heart with our hands unto God in the heavens.
підіймі́мо своє серце та руки до Бога на небі!
42 We have transgressed and have rebelled; thou hast not pardoned.
Спроневі́рились ми й неслухня́ними стали, тому́ не пробачив Ти нам,
43 Thou hast covered with anger and pursued us; thou hast slain, thou hast not pitied.
закрився Ти гнівом і гнав нас, убивав, не помилував,
44 Thou hast covered thyself with a cloud, that [our] prayer should not pass through.
закрив Себе хмарою, щоб до Тебе молитва моя не дійшла.
45 Thou hast made us [as] the offscouring and refuse in the midst of the peoples.
Сміття́м та оги́дою нас Ти вчинив між наро́дами,
46 all our enemies have opened their mouth wide against us.
наші всі вороги́ пороззявля́ли на нас свого рота,
47 Fear and the pit are come upon us, devastation and destruction.
страх та яма на нас поприхо́дили, руїна й погибіль.
48 Mine eye runneth down with rivers of water, for the destruction of the daughter of my people.
Моє око сплива́є пото́ками во́дними через нещастя дочки́ мого люду.
49 Mine eye poureth down, and ceaseth not, without any intermission,
Виливається око моє безупи́нно, нема бо пере́рви,
50 Till the LORD look down, and behold from heaven.
аж поки не згля́неться та не побачить Госпо́дь із небе́с, —
51 Mine eye affecteth my soul, because of all the daughters of my city.
моє око вчиняє журбу́ для моєї душі через до́чок усіх мого міста.
52 They have chased me sore like a bird, that are mine enemies without cause.
Ло́влячи, ло́влять мене, немов птаха, мої вороги безпричи́нно,
53 They have cut off my life in the dungeon, and have cast a stone upon me.
життя моє в яму замкну́ли вони, і камі́ннями кинули в мене.
54 Waters flowed over mine head; I said, I am cut off.
Пливуть мені во́ди на го́лову, я говорю́: „ Вже погу́блений я!“
55 I called upon thy name, O LORD, out of the lowest dungeon.
Кликав я, Господи, Йме́ння Твоє́ із найглибшої ями,
56 Thou heardest my voice; hide not thine ear at my breathing, at my cry.
Ти чуєш мій голос, — не захо́вуй же ву́ха Свого від зо́йку мого́, від блага́ння мого!
57 Thou drewest near in the day that I called upon thee: thou saidst, Fear not.
Ти близьки́й того дня, коли кличу Тебе, Ти говориш: „Не бійся!“
58 O Lord, thou hast pleaded the causes of my soul; thou hast redeemed my life.
За душу мою Ти змагався, о Господи, життя моє викупив Ти.
59 O LORD, thou hast seen my wrong; judge thou my cause.
Ти бачиш, о Господи, кривду мою, — розсуди ж Ти мій суд!
60 Thou hast seen all their vengeance and all their devices against me.
Усю їхню по́мсту ти бачиш, всі за́думи їхні на мене,
61 Thou hast heard their reproach, O LORD, and all their devices against me;
Ти чуєш, о Господи, їхні нару́ги, всі за́думи їхні на ме́не,
62 The lips of those that rose up against me, and their imagination against me all the day.
мову повста́нців на мене та їхнє буркоті́ння на мене ввесь день.
63 Behold thou their sitting down, and their rising up; I am their song.
Побач їхнє сиді́ння та їхнє встава́ння, — як за́вжди глумли́ва їхня пісня!
64 Thou wilt render unto them a recompence, O LORD, according to the work of their hands.
Заплати їм, о Господи, згідно з чином їхніх рук!
65 Thou wilt give them hardness of heart, thy curse unto them.
Подай їм темно́ту на серце, прокля́ття Твоє нехай буде на них!
66 Thou wilt pursue them in anger, and destroy them from under the heavens of the LORD.
Своїм гнівом жени їх, і ви́губи їх з-під Господніх небе́с!
