Job 9
1 Then Job answered and said,
А Йов відповів та й сказав:
2 Of a truth I know that it is so: but how can man be just with God?
Справді пізнав я, що так. Та як оправда́тись люди́ні земній перед Богом?
3 If he be pleased to contend with him, he cannot answer him one of a thousand.
Якщо вона схоче на прю стати з Ним, — Він відповіді їй не дасть ні на о́дне із тисячі ска́ржень.
4 [He is] wise in heart, and mighty in strength: who hath hardened himself against him, and prospered?
Він мудрого серця й могутньої сили; хто був проти Нього упертий — і ці́лим зостався?
5 Which removeth the mountains, and they know it not, when he overturneth them in his anger.
Він го́ри зриває, й не знають вони, що в гніві Своїм Він їх переверну́в.
6 Which shaketh the earth out of her place, and the pillars thereof tremble.
Він землю трясе́ з її місця, і стовпи́ її тру́сяться.
7 Which commandeth the sun, and it riseth not; and sealeth up the stars.
Він сонцеві скаже, — й не сходить воно, і Він запеча́тує зо́рі.
8 Which alone stretcheth out the heavens, and treadeth upon the waves of the sea.
Розтягує небо Він Сам, і хо́дить по мо́рських висо́тах,
9 Which maketh the Bear, Orion, and the Pleiades, and the chambers of the south.
Він Во́за створив, Оріо́на та Волосожа́ра, та зо́рі півде́нні.
10 Which doeth great things past finding out; yea, marvelous things without number.
Він чинить велике та недосліди́ме, предивне, якому немає числа!
11 Lo, he goeth by me, and I see him not: he passeth on also, but I perceive him not.
Ось Він надо мною прохо́дить, та я не побачу, і Він пере́йде, а я не пригля́нусь до Нього
12 Behold, he seizeth [the prey], who can hinder him? who will say unto him, What doest thou?
Ось Він схо́пить кого, — хто заве́рне Його, хто скаже Йому: що́ Ти робиш?
13 God will not withdraw his anger; the helpers of Rahab do stoop under him.
Бог гніву Свойого не спи́нить, під Ним гнуться Рага́вові помічники́, —
14 How much less shall I answer him, and choose out my words [to reason] with him?
що ж тоді відпові́м я Йому́? Які я слова́ підберу́ проти Нього,
15 Whom, though I were righteous, yet would I not answer; I would make supplication to mine adversary.
я, який коли б був справедли́вий, то не відповідав би, я, що благаю свойо́го Суддю?
16 If I had called, and he had answered me; yet would I not believe that he hearkened unto my voice.
Коли б я взива́в, а Він мені відповідь дав, — не повірю, що вчув би мій голос,
17 For he breaketh me with a tempest, and multiplieth my wounds without cause.
Він, що бурею може розте́рти мене та помно́жити рани мої безневи́нно.
18 He will not suffer me to take my breath, but filleth me with bitterness.
Не дає Він мені й зве́сти духа мого, бо мене насича́є гірко́тою.
19 If [we speak] of the strength of the mighty, lo, [he is there]! and if of judgment, who will appoint me a time?
Коли ходить про силу, то Він Всемогутній, коли ж ходить про суд, — хто посві́дчить мені?
20 Though I be righteous, mine own mouth shall condemn me: though I be perfect, it shall prove me perverse.
Якщо б справедливим я був, то осу́дять мене мої у́ста, якщо я безневи́нний, то вчинять мене винува́тим.
21 I am perfect; I regard not myself; I despise my life.
Я невинний, проте́ своєї душі я не знаю, і не ра́дий життям своїм я.
22 It is all one; therefore I say, He destroyeth the perfect and the wicked.
Це одне, а тому́ я кажу́: невинного як і лукавого Він вигубля́є.
23 If the scourge slay suddenly, he will mock at the trial of the innocent.
Якщо нагло бич смерть заподі́ює, — Він з про́би невинних сміється.
24 The earth is given into the hand of the wicked: he covereth the faces of the judges thereof; if [it be] not [he], who then is it?
У ру́ку безбожного да́на земля, та Він лиця су́ддів її закриває. Як не Він, тоді хто?
25 Now my days are swifter than a post: they flee away, they see no good.
А дні мої стали швидкіші, як той скорохо́д, повтікали, не бачили доброго,
26 They are passed away as the swift ships: as the eagle that swoopeth on the prey.
промину́ли, немов ті човни́ очере́тяні, мов орел, що несеться на здо́бич.
27 If I say, I will forget my complaint, I will put off my [sad] countenance, and be of good cheer:
Якщо я скажу́: Хай забуду своє наріка́ння, хай зміню́ я обличчя своє й підбадьо́рюся,
28 I am afraid of all my sorrows, I know that thou wilt not hold me innocent.
то боюся всіх сму́тків своїх, і я знаю, що Ти не очи́стиш мене.
29 I shall be condemned; why then do I labour in vain?
Все одно буду я́ винува́тий, то на́що надармо я мучитися бу́ду?
30 If I wash myself with snow water, and make my hands never so clean;
Коли б я умився снігово́ю водою, і почи́стив би лу́гом долоні свої,
31 Yet wilt thou plunge me in the ditch, and mine own clothes shall abhor me.
то й тоді Ти до гро́бу опу́стиш мене, і учи́нить бридки́м мене о́діж моя.
32 For he is not a man, as I am, that I should answer him, that we should come together in judgment.
Бо Він не люди́на, як я, й Йому відповіді я не дам, і не пі́демо ра́зом на суд,
33 There is no daysman betwixt us, that might lay his hand upon us both.
поміж нами нема посере́дника, що поклав би на нас на обо́х свою руку.
34 Let him take his rod away from me, and let not his terror make me afraid:
Нехай забере Він від мене Свойого бича́, Його ж страх хай мене не жахає,
35 Then would I speak, and not fear him; for I am not so in myself.
тоді буду казати, й не буду боятись Його, бо я не такий сам з собою!
