Job 16
1 Then Job answered and said,
А Йов відповів та й сказав:
2 I have heard many such things: miserable comforters are ye all.
„Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
3 Shall vain words have an end? or what provoketh thee that thou answerest?
Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
4 I also could speak as ye do; if your soul were in my soul’s stead, I could join words together against you, and shake mine head at you.
I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
5 [But] I would strengthen you with my mouth, and the solace of my lips should assuage [your grief].
уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
6 Though I speak, my grief is not assuaged: and though I forbear, what am I eased?
Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
7 But now he hath made me weary: thou hast made desolate all my company.
Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
8 And thou hast laid fast hold on me, [which] is a witness [against me]: and my leanness riseth up against me, it testifieth to my face.
і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
9 He hath torn me in his wrath, and persecuted me; he hath gnashed upon me with his teeth: mine adversary sharpeneth his eyes upon me.
Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
10 They have gaped upon me with their mouth; they have smitten me upon the cheek reproachfully: they gather themselves together against me.
Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
11 God delivereth me to the ungodly, and casteth me into the hands of the wicked.
Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
12 I was at ease, and he brake me asunder; yea, he hath taken me by the neck, and dashed me to pieces: he hath also set me up for his mark.
Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
13 His archers compass me round about, he cleaveth my reins asunder, and doth not spare; he poureth out my gall upon the ground.
Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
14 He breaketh me with breach upon breach; he runneth upon me like a giant.
Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
15 I have sewed sackcloth upon my skin, and have laid my horn in the dust.
Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
16 My face is foul with weeping, and on my eyelids is the shadow of death;
Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
17 Although there is no violence in mine hands, and my prayer is pure.
хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
18 O earth, cover not thou my blood, and let my cry have no [resting] place.
Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
19 Even now, behold, my witness is in heaven, and he that coucheth for me is on high.
бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
20 My friends scorn me: [but] mine eye poureth out tears unto God;
Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
21 That he would maintain the right of a man with God, and of a son of man with his neighbour!
і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
22 For when a few years are come, I shall go the way whence I shall not return.
бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
