Ecclesiastes 4
1 Then I returned and saw all the oppressions that are done under the sun: and behold, the tears of such as were oppressed, and they had no comforter; and on the side of their oppressors there was power, but they had no comforter.
І знов я побачив всі у́тиски, що чинились під сонцем, — і сльоза́ ось ути́скуваних, та немає для них потіши́теля, і наси́лля з руки, що їх гно́блять, і немає для них потіши́теля.
2 Wherefore I praised the dead which are already dead more than the living which are yet alive;
І я похвалив тих померлих, що давно повмирали, більш від живих, що живуть дотепе́р.
3 yea, better than them both [did I esteem] him which hath not yet been, who hath not seen the evil work that is done under the sun.
А краще від них від обох тій люди́ні, що досі іще не була́, що не бачила чину лихого, що робився під сонцем!
4 Then I saw all labour and every skilful work, that for this a man is envied of his neighbour. This also is vanity and a striving after wind.
І я бачив ввесь труд та ввесь у́спіх учи́нку, виклика́є заздрість одно́го до о́дного, — і це все марно́та та ло́влення вітру!.
5 The fool foldeth his hands together, and eateth his own flesh.
Нерозумний сидить, склавши руки свої, та жере́ своє тіло, —
6 Better is an handful with quietness, than two handfuls with labour and striving after wind.
краща повна долоня споко́ю за повні дві жмені кло́поту та за ло́влення вітру!
7 Then I returned and saw vanity under the sun.
І зно́ву я бачив марно́ту під сонцем:
8 There is one that is alone, and he hath not a second; yea, he hath neither son nor brother; yet is there no end of all his labour, neither are his eyes satisfied with riches. For whom then, [saith he], do I labour, and deprive my soul of good? This also is vanity, yea, it is a sore travail.
Буває само́тній, і не має ніко́го він іншого, сина чи брата у ньо́го нема, та немає кінця всьому зуси́ллю його, і не наси́титься око багатством його, і він не пові́сть: „Та для кого дба́ю і позбавляю добра свою душу?“Марно́та й оце, і даремна робота воно.
9 Two are better than one; because they have a good reward for their labour.
Краще двом, як одному, бо мають хорошу заплату за труд свій,
10 For if they fall, the one will lift up his fellow: but woe to him that is alone when he falleth, and hath not another to lift him up.
і якби вони впали, піді́йме одне́ свого друга! Та горе одно́му, як він упаде́, й нема дру́гого, щоб підве́сти його.
11 Again, if two lie together, then they have warmth: but how can one be warm [alone]?
Також коли вдвох покладу́ться, то тепло їм буде, а я́к же зогрі́тись одно́му?
12 And if a man prevail against him that is alone, two shall withstand him; and a threefold cord is not quickly broken.
А коли б хто напав на одно́го, то вдвох вони стануть на нього, — і нитка потрійна не скоро пірве́ться!
13 Better is a poor and wise youth than an old and foolish king, who knoweth not how to receive admonition any more.
Ліпший убогий та мудрий юна́к, аніж цар стари́й та нерозумний, що вже осторо́г не приймає,
14 For out of prison he came forth to be king; yea, even in his kingdom he was born poor.
бо виходить юнак і з в'язни́ці, щоб зацарюва́ти, хоч у царстві своїм народивсь він убогим!
15 I saw all the living which walk under the sun, that they were with the youth, the second, that stood up in his stead.
Я бачив усіх живих, що ходять під сонцем, на боці цього́ юнака́, — цього дру́гого, що став він на місце його.
16 There was no end of all the people, even of all them over whom he was: yet they that come after shall not rejoice in him. Surely this also is vanity and a striving after wind.
Немає кінця всьому лю́дові, всьо́му, що був перед ним, та й насту́пні не втішаться ним, — бо й це теж марно́та та ло́влення вітру!
