Romans 9
1 I am speaking the truth as one in union with Christ; it is no lie; and my conscience, enlightened by the Holy Spirit,
Правду кажу в Христї, не обманюю, як сьвідкуе менї (й) совість моя Духом сьвятим,
2 bears me out when I say that there is a great weight of sorrow on me and that my heart is never free from pain.
що великий мені смуток, і без устання болесть серцю моєму.
3 I could wish that I were myself accursed and severed from the Christ, for the sake of my people – my own flesh and blood.
Бо я сам бажав би бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних мені по тїлу;
4 For they are Israelites, and theirs are the adoption as children, the visible presence, the covenants, the revealed Law, the Temple worship, and the promises.
вони ж Ізраїльтяне, їх усиновленнє, і слава, й завіти, й даваннє закону, й судженнє, і обітування;
5 They are descended from the patriarchs, and, as far as his human nature was concerned, from them came the Christ – he who is supreme over all things, God for ever blessed. Amen. (aiōn g165)
їх і отці, з них і Христос по тїлу, що над усїм Бог, благословенний по віки. Амінь. (aiōn g165)
6 Not that God’s Word has failed. For it is not all who are descended from Israel who are true Israelites;
Не те ж воно, наче б слово Боже не сповнилось; бо не всі ті, що від Ізраїля, сї Ізраїльтяне,
7 nor, because they are Abraham’s descendants, are they all his children; but – ‘It is Isaac’s children who will be called your descendants.’
анї всі дїти, тим що вони насіннє Авраамове; нї, в Ісаакові (рече) назветь ся тобі насіннє.
8 This means that it is not the children born in the course of nature who are God’s children, but it is the children born in fulfillment of the promise who are to be regarded as Abraham’s descendants.
Се єсть: не дїти тїлесні, се дїти Божі, а дїти обітування полічені в насіннє.
9 For these words are the words of a promise – ‘About this time I will come, and Sarah will have a son.’
Слово бо обітування таке! Пори сієї прийду, і буде Сарі син.
10 Nor is that all. There is also the case of Rebecca, when she was about to bear children to our ancestor Isaac.
Не тільки ж (се); а й Ревека, що почала за одним разом од Ісаака, отця нашого;
11 For in order that the purpose of God, working through selection, might not fail – a selection depending, not on obedience, but on his call – Rebecca was told, before her children were born and before they had done anything either right or wrong,
ще бо не родились, анї зробили нічого доброго або лихого (щоб постанова Божа у вибранню пробувала, не по дїлам, а від Того, хто кличе).
12 that the elder would be a servant to the younger.
сказано їй, що більший служити ме меншому,
13 The words of scripture are – ‘I loved Jacob, but I hated Esau.’
яко ж писано: Якова злюбив я, а Ісава зненавидів.
14 What are we to say, then? Is God guilty of injustice? Heaven forbid!
Що ж скажемо? чи вже ж несправедливість у Бога? Нехай не буде.
15 For his words to Moses are – ‘I will take pity on whom I take pity, and be merciful to whom I am merciful.’
Глаголе бо Мойсейові: Помилую, кого помилую, і змилосерджусь, над ким змилосерджусь.
16 So, then, all depends, not on human wishes or human efforts, but on God’s mercy.
Тим же воно нї від того, хто хоче, нї від того, хто біжить, а від милуючого Бога.
17 In scripture, again, it is said to Pharaoh – ‘It was for this purpose that I raised you to the throne, to show my power by my dealings with you, and to make my name known throughout the world.’
Глаголе бо писаннє й Фараонові: Що на се іменно підняв я тебе, щоб показати на тобі силу мою, і щоб звістилось імя мов по всій землі.
18 So, then, where God wills, he takes pity, and where he wills, he hardens the heart.
Тим ж то, кого хоче, милує, а кого хоче, ожорсточує (окаменює).
19 Perhaps you will say to me – ‘How can anyone still be blamed? For who withstands his purpose?’
Скажеш же мені: Чого ж іще й винуватить? хто встояв проти волї Його?
20 I might rather ask ‘Who are you who are arguing with God?’ Does a thing which a person has moulded say to the person who has moulded it ‘Why did you make me like this?’
Хто ж се ти, чоловіче, що змагаєш ся з Богом? Хиба скаже зроблене тому, хто зробив його: Нащо вробив єси мене так?
21 Has not the potter absolute power over their clay, so that out of the same lump they make one thing for better, and another for common, use?
Або не має впасти ганчар над глиною, щоб з того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть?
22 And what if God, intending to reveal his displeasure and make his power known, bore most patiently with the objects of his displeasure, though they were fit only to be destroyed,
Коли ж, хотячи Бог показати гнїв свій, і явити силу свою, щадив у великому довготерпінню посуди гнїва, наготовлені на погибель,
23 so as to make known his surpassing glory in dealing with the objects of his mercy, whom he prepared beforehand for glory,
і щоб явити богацтво слави своєї на посудах милости, котрих наперед наготовив на славу,
24 and whom he called – even us – not only from among the Jews but from among the Gentiles also!
як і над нами, котрих покликав не тільки з Жидів, та й з поган?
25 This, indeed, is what he says in the book of Hosea – ‘Those who were not my people, I will call my people, and those who were unloved I will love.
Як і в Осії глаголе: Назву немоїх людей людьми моїми, і неполюблену полюбленою.
26 And in the place where it was said to them – “You are not my people”, they will be called sons of the living God.’
І буде на місцї, де сказано їм: не мій ви народ, там назвуть ся синами Бога живого.
27 And Isaiah cries aloud over Israel – ‘Though the sons of Israel are like the sand of the sea in number, only a remnant of them will escape!
Ісаія ж покликує про Ізраїля: Хочби було число синів Ізраїлевих як пісок морський, останок (тільки) спасеть ся:
28 For the Lord will execute his sentence on the world, fully and without delay.’
скінчивши бо слово, поскорить ся в правдї; бо скоро слово зробить Господь на землі.
29 It is as Isaiah foretold – ‘Had not the Lord of Hosts spared some few of our people to us, we should have become like Sodom and been made to resemble Gomorrah.’
І яко ж прорік Ісаія: Коли б Господь Саваот не зоставив нам насїння, були б ми, як Содома, й уподобились би Гоморі.
30 What are we to say, then? Why, that Gentiles, who were not in search of righteousness, secured it – a righteousness which was the result of faith;
Що ж скажемо? Що погане, котрі не вганяли за праведностю, настигли праведність, праведність, що од віри;
31 while Israel, which was in search of a Law which would ensure righteousness, failed to discover one.
Ізраїль же, вганяючи за праведностю, не настиг закону праведности.
32 And why? Because they looked to obedience, and not to faith, to secure it. They stumbled over the stumbling-block.
Чому? Тому, що (шукали праведности) не од віри, а якби од учинків закону; спіткнулись бо на камінь спотикання.
33 As scripture says – ‘See, I place a stumbling-block in Zion – a rock which will prove a hindrance; and he who believes in him will have no cause for shame.’
Яко ж писано: Ось кладу в Сіонї камінь спотикання і камень поблазнї, а всякий, хто вірув в Него, не осоромить ся.
