Job 6
1 Then Job answered and said:
А Йов відповів та й сказав:
2 O that my grief were weighed thoroughly! That my calamities were put together in the balance!
„Коли б сму́ток мій вірно був зва́жений, а з ним ра́зом нещастя моє підняли́ на вазі,
3 Surely they would be heavier than the sand of the sea; On this account were my words rash.
то тепер воно тяжче було б від морсько́го піску, тому́ нерозва́жне слова́ мої кажуть!
4 For the arrows of the Almighty have pierced me; Their poison drinketh up my spirit; The terrors of God set themselves in array against me.
Бо в мені Всемогу́тнього стрі́ли, і їхня отру́та п'є духа мого́, страхи Божі шику́ються в бій проти ме́не...
5 Doth the wild ass bray in the midst of grass? Or loweth the ox over his fodder?
Чи дикий осел над травою реве́? Хіба реве віл, коли ясла повні?
6 Can that which is unsavory be eaten without salt? Is there any taste in the white of an egg?
Чи без соли їдять несмачне́, чи є смак у білко́ві яйця́?
7 That which my soul abhorreth to touch Hath become my loathsome food.
Чого́ не хотіла торкну́тись душа моя, все те стало мені за поживу в хворо́бі.
8 O that I might have my request, And that God would grant me that which I long for!
О, коли б же збуло́ся проха́ння моє, а моє сподіва́ння дав Бог!
9 That it would please God to destroy me; That he would let loose his hand, and make an end of me!
О, коли б зволив Бог розчави́ти мене, простягну́в Свою руку — й мене полама́в, —
10 Yet it should still be my consolation, Yea, in unsparing anguish I would exult, That I have not denied the commands of the Holy One.
то була б ще потіха мені, і скака́в би я в немилосе́рдному бо́лі, бо я не зрікався слів Святого!
11 What is my strength, that I should hope? And what mine end, that I should be patient?
Яка сила моя, що наді́ю я матиму? І який мій кінець, щоб продо́вжити життя моє це?
12 Is my strength the strength of stones? Or is my flesh brass?
Чи сила камі́нна — то сила моя? Чи тіло моє мідяне́?
13 Alas, there is no help within me! Deliverance is driven from me!
Чи не поміч для мене в мені, чи спасі́ння від мене відсу́нене?
14 To the afflicted, kindness should be shown by a friend; Else he casteth off the fear of the Almighty.
Для то́го, хто гине, товариш — то ласка, хоча б опусти́в того страх Всемогу́тнього.
15 But my brethren are faithless like a brook; Like streams of the valley that pass away;
Брати́ мої зраджують, мов той поті́к, мов річи́ще пото́ків, минають вони,
16 Which are turbid by reason of the ice, And the snow, which hideth itself in them.
темні́ші від льо́ду вони, в них ховається сніг.
17 As soon as they flow forth, they vanish; When the heat cometh, they are dried up from their place.
Коли сонце їх гріє, вони висиха́ють, у теплі — гинуть з місця свого́.
18 The caravans turn aside to them on their way; They go up into the desert, and perish.
Карава́ни дорогу свою відхиля́ють, ухо́дять в пустиню — й щезають.
19 The caravans of Tema look for them; The companies of Sheba expect to see them;
Карава́ни з Теми́ поглядають, похо́ди з Шеви́ покладають наді́ї на них.
20 They are ashamed that they have relied on them; They come to their place, and are confounded.
І засоро́милися, що вони сподіва́лись; до нього прийшли — та й збенте́жились.
21 So ye also are nothing; Ye see a terror, and shrink back.
Так і ви тепер стали ніщо́, побачили страх — і злякались!
22 Have I said, Bring me gifts? Or, Give a present for me out of your substance?
Чи я говорив коли: „Дайте мені, а з має́тку свого дайте пі́дкуп за мене,
23 Or, Deliver me from the enemy's hand? Or, Rescue me from the hand of the violent?
і врятуйте мене з руки ворога, і з рук гноби́телевих мене викупіть?“
24 Convince me, and I will hold my peace; Cause me to understand wherein I have erred.
Навчіть ви мене — і я буду мовчати, а в чім я невми́сне згрішив — розтлума́чте мені.
25 How powerful are the words of truth! But what do your reproaches prove?
Які гострі слова́ справедливі, та що то дово́дить дога́на від вас?
26 Do ye mean to censure words? The words of a man in despair are but wind.
Чи ви ду́маєте докоря́ти слова́ми? Бо на вітер слова́ одчайду́шного,
27 Truly ye spread a net for the fatherless; Ye dig a pit for your friend.
і на сироту́ нападаєте ви, і копаєте яму для друга свого!
28 Look now upon me, I pray you; For to your very face can I speak falsehood?
Та звольте поглянути на мене тепер, а я не скажу́ перед вами неправди.
29 Return, I pray, and let there be no unfairness; Yea, return; —still is my cause righteous.
Верніться ж, хай кривди не бу́де, і верніться, — ще в тім моя правда!
30 Is there iniquity on my tongue? Cannot my taste discern what is sinful?
Хіба́ в мене на язиці є неправда? чи ж не маю смаку́, щоб розпізнати нещастя?
