Job 16
1 But Job answered and said:
А Йов відповів та й сказав:
2 Of such things as these I have heard enough! Miserable comforters are ye all!
„Чув я такого багато, — даремні розра́дники всі ви!
3 Will there ever be an end to words of wind? What stirreth thee up, that thou answerest?
Чи настане кінець вітряни́м цим слова́м? Або що зміцни́ло тебе, що так відповідаєш?
4 I also might speak like you, If ye were now in my place; I might string together words against you, And shake my head at you.
I я говорив би, як ви, якби ви на місці моє́му були́, — я додав би слова́ми на вас, і головою своєю кива́в би на вас,
5 I would strengthen you with my mouth, And the consolation of my lips should sustain you.
уста́ми своїми зміцня́в би я вас, і не стримав би рух своїх губ на розраду!
6 If I speak, my grief is not assuaged; And if I forbear, it doth not leave me.
Якщо я говоритиму, біль мій не стри́мається, а якщо перестану, що віді́йде від мене?
7 For now He hath quite exhausted me; Thou hast desolated all my house!
Та тепер ось Він змучив мене: Всю громаду мою Ти спусто́шив,
8 Thou hast seized hold of me, and this is a witness against me; My leanness riseth up and testifieth against me to my face.
і помо́рщив мене, і це стало за сві́дчення, і змарні́лість моя проти мене повстала, — і очеви́дьки мені докоряє!
9 His anger teareth my flesh, and pursueth me; He gnasheth upon me with his teeth; My adversary sharpeneth his eyes upon me.
Його гнів мене ша́рпає та ненави́дить мене, скрего́че на мене зубами своїми, мій ворог виго́стрює очі свої проти мене...
10 They gape for me with their mouths; In scorn they smite me on the cheek; With one consent they assemble against me.
Вони па́щі свої роззявля́ють на мене, б'ють гане́бно по що́ках мене, збираються ра́зом на мене:
11 God hath given me a prey to the unrighteous, And delivered me into the hands of the wicked.
Бог злочи́нцеві видав мене, і кинув у руки безбожних мене́.
12 I was at ease, but he hath crushed me; He hath seized me by the neck, and dashed me in pieces; He hath set me up for his mark.
Спокійний я був, — та тремтя́чим мене Він зробив. І за шию вхопи́в Він мене — й розторо́щив мене, та й поставив мене Собі ціллю:
13 His archers encompass me around; He pierceth my reins, and doth not spare; He poureth out my gall upon the ground.
Його стрі́льці мене оточи́ли, розриває нирки́ мої Він не жалі́вши, мою жовч виливає на землю.
14 He breaketh me with breach upon breach; He rusheth upon me like a warrior.
Він робить пролі́м на проло́мі в мені, Він на мене біжить, як сила́ч.
15 I have sewed sackcloth upon my skin, And thrust my horn into the dust.
Вере́ту пошив я на шкіру свою та під по́рох знизи́в свою го́лову.
16 My face is red with weeping, And upon my eyelids is deathlike darkness.
Зашарі́лось обличчя моє від плачу́, й на пові́ках моїх залягла́ смертна тінь,
17 Yet is there no injustice in my bands. And my prayer hath been pure.
хоч насильства немає в доло́нях моїх, і чи́ста молитва моя!
18 O earth! cover not thou my blood, And let there be no hiding-place for my cry!
Не прикри́й, земле, крови моєї, і хай місця не буде для зо́йку мого́, —
19 Yet even now, behold, my witness is in heaven, And he who knoweth me is on high.
бо тепер ось на небі мій Свідок, Самови́дець мій на висоті́.
20 My friends have me in derision, But my eye poureth out tears unto God.
Глузли́вці мої, мої дру́зі, — моє око до Бога сльози́ть,
21 O that one might contend for a man with God, As a man contendeth with his neighbor!
і нехай Він дозволить люди́ні змага́ння із Богом, як між сином лю́дським і ближнім його, —
22 For when a few years shall have passed, I shall go the way whence I shall not return.
бо почи́слені роки мину́ть, і піду́ я дорогою, та й не верну́сь.
