1 Thessalonians 2
1 For you yourselves know, brothers, our visit to you was not in vain,
Ви знаєте, брати, що наш прихід до вас не був марним.
2 but having suffered before and been shamefully treated, as you know, at Philippi, we grew bold in our God to tell you the Good News of God in much conflict.
Як вам відомо, перед нашим приходом до вас ми зазнали страждань та зневаги у Филиппах, але за допомогою нашого Бога ми наважилися звіщати вам Божу Добру Звістку, [незважаючи] на сильне протистояння.
3 For our exhortation is not of error, nor of uncleanness, nor in deception.
Бо в нашому заклику немає ні омани, ні нечистих мотивів, ні лукавства.
4 But even as we have been approved by God to be entrusted with the Good News, so we speak; not as pleasing people, but God, who tests our hearts.
Навпаки, ми говоримо, як ті, кого Бог визнав гідними та кому доручив Добру Звістку. Ми намагаємося догодити не людям, а Богові, Який випробовує наші серця.
5 For neither were we at any time found using words of flattery, as you know, nor with a pretext for greed (God is witness),
Ви знаєте, що ми ніколи не використовували підлесливого слова й не приховували жадібності – Бог цьому свідок.
6 nor seeking glory from people (neither from you nor from others), when we might have claimed authority as apostles of Christ.
Ми не шукали похвали ні від людей, ні від вас, ні від когось іншого,
7 But we were gentle among you, like a nursing mother cherishes her own children.
хоч, як апостоли Христа, могли б бути тягарем [для вас]. Навпаки, ми були серед вас як годувальниця, яка доглядає за своїми дітьми.
8 Even so, affectionately longing for you, we were well pleased to impart to you, not the Good News of God only, but also our own souls, because you had become very dear to us.
Ми полюбили вас настільки, що були раді поділитися з вами не лише Божою Доброю Звісткою, але й своїм життям – такими дорогими ви нам стали.
9 For you remember, brothers, our labor and travail; for working night and day, that we might not burden any of you, we preached to you the Good News of God.
Звичайно, брати, ви пам’ятаєте нашу працю та труднощі: проповідуючи вам Божу Добру Звістку, ми вдень та вночі працювали, щоб нікого з вас не обтяжувати.
10 You are witnesses with God, how holy, righteously, and blamelessly we behaved ourselves toward you who believe.
Ви та Бог – свідки того, як свято, праведно й бездоганно ми поводилися з вами, віруючими.
11 As you know, as a father with his own children,
Бо ви знаєте, що кожного з вас, немов батько своїх дітей,
12 we exhorted, comforted, and implored every one of you to lead a life worthy of God, who calls you into his own Kingdom and glory.
ми заохочували, втішали й закликали жити гідно перед Богом, Який кличе вас у Своє Царство й славу.
13 For this cause we also thank God without ceasing, that, when you received from us the word of the message of God, you accepted it not as a human word, but, as it is in truth, the word of God, which also works in you who believe.
Тому й ми постійно дякуємо Богові, бо ви, отримавши Слово Боже, яке почули від нас, прийняли його не як людське слово, а як те, чим воно є насправді, – як Слово Боже, що діє у вас, віруючих.
14 For you, brothers, became imitators of the churches of God which are in Judea in Christ Jesus; for you also suffered the same things from your own countrymen, even as they did from the Judeans;
Адже ви, брати, стали наслідувачами Божих церков, які перебувають в Юдеї в Христі Ісусі, бо ви постраждали від свого народу так само, як і вони від юдеїв,
15 who killed both the Lord Jesus and the prophets, and drove us out, and did not please God, and are hostile to all people;
які вбили Господа Ісуса та пророків, а також переслідували й нас. Вони не догоджають Богові й вороже ставляться до всіх людей,
16 forbidding us to speak to those who are not Jewish that they may be saved; to fill up their sins always. But wrath has come on them to the uttermost.
перешкоджаючи нам проповідувати язичникам, щоб вони могли бути спасенні. І так вони додають до своїх гріхів. Проте нарешті гнів Божий спіткав їх.
17 But we, brothers, being bereaved of you for a short season, in presence, not in heart, tried even harder to see your face with great desire,
А ми, брати, розлучившись із вами на короткий час, – тілом, а не серцем, – ще з більшим прагненням намагалися побачити вас.
18 because we wanted to come to you—indeed, I, Paul, once and again—but Satan hindered us.
Тому ми – точніше я, Павло, – намагалися прийти до вас декілька разів, але сатана перешкоджав нам.
19 For what is our hope, or joy, or crown of rejoicing? Is it not even you, before our Lord Jesus at his coming?
Бо хто є нашою надією, радістю чи вінком слави перед нашим Господом Ісусом, коли Він прийде?
20 For you are our glory and our joy.
Справді, ви – наша слава й радість.
