1 Thessalonians 2
1 For you yourselves know, brothers, our visit to you was not in vain,
Самі бо ви знаєте, браття, прихід наш до вас, що не марни́й він був.
2 but having suffered before and been shamefully treated, as you know, at Philippi, we grew bold in our God to tell you the Good News of God in much conflict.
Та хоч ми нате́рпілися перед тим, і дізнали зневаги в Фили́пах, як знаєте, проте ми відва́жилися в нашім Бозі звіщати вам Божу Єва́нгелію з великою боротьбою.
3 For our exhortation is not of error, nor of uncleanness, nor in deception.
Бо покли́кання наше було не з обмани, ані з нечи́стости, ані від лука́вства,
4 But even as we have been approved by God to be entrusted with the Good News, so we speak; not as pleasing people, but God, who tests our hearts.
але, як Бог визнав нас гідними, щоб нам доручити Єва́нгелію, ми говоримо так, не лю́дям дого́джуючи, але Богові, що випробо́вує наші серця.
5 For neither were we at any time found using words of flattery, as you know, nor with a pretext for greed (God is witness),
Ми сло́ва підле́сливого не вживали ніко́ли, як знаєте, і не винні в заже́рливості. Бог свідок тому́!
6 nor seeking glory from people (neither from you nor from others), when we might have claimed authority as apostles of Christ.
Не шукаємо ми слави в людей, ані в вас, ані в інших.
7 But we were gentle among you, like a nursing mother cherishes her own children.
Хоч могли ми поту́жними бути, як Христові апо́столи, але ми серед вас були тихі, немов годува́льниця та, яка доглядає дітей своїх.
8 Even so, affectionately longing for you, we were well pleased to impart to you, not the Good News of God only, but also our own souls, because you had become very dear to us.
Так бувши ласка́ві до вас, хотіли ми вам передати не тільки Божу Єва́нгелію, але й ду́ші свої, бо були́ ви улю́блені нам.
9 For you remember, brothers, our labor and travail; for working night and day, that we might not burden any of you, we preached to you the Good News of God.
Бо ви пам'ятаєте, браття, наше стру́днення й уто́му: день і ніч ми робили, щоб жодного з вас не обтя́жити, і проповідували вам Божу Єва́нгелію.
10 You are witnesses with God, how holy, righteously, and blamelessly we behaved ourselves toward you who believe.
Ви свідки та Бог, як свято, і праведно, і бездога́нно пово́дилися ми між вами, віруючими!
11 As you know, as a father with his own children,
Бож знаєте ви, як кожного з вас, немов ба́тько дітей своїх власних,
12 we exhorted, comforted, and implored every one of you to lead a life worthy of God, who calls you into his own Kingdom and glory.
просили ми вас, і намо́влювали та показували, щоб ви гідно пово́дилися перед Богом, що покликав вас у Своє Царство та в славу.
13 For this cause we also thank God without ceasing, that, when you received from us the word of the message of God, you accepted it not as a human word, but, as it is in truth, the word of God, which also works in you who believe.
Тому́ то й ми дякуємо Богові безпереста́нку, що, прийнявши почуте від нас Сло́во Боже, прийняли́ ви не як слово лю́дське, але — як правдиво то є — Слово Боже, що й діє в вас, віруючих.
14 For you, brothers, became imitators of the churches of God which are in Judea in Christ Jesus; for you also suffered the same things from your own countrymen, even as they did from the Judeans;
Бо стали ви, бра́ття, наслідувачами Церквам Божим, що в Юдеї в Христі Ісусі, бо те саме і ви були ви́терпіли від своїх землякі́в, як і ті від юдеїв,
15 who killed both the Lord Jesus and the prophets, and drove us out, and did not please God, and are hostile to all people;
що вбили вони й Господа Ісуса, і пророків Його, і вигнали нас, і Богові не догоджа́ють, і супротивні всім лю́дям.
16 forbidding us to speak to those who are not Jewish that they may be saved; to fill up their sins always. But wrath has come on them to the uttermost.
Вони забороняють нам говорити поганам, щоб спаслися, щоб тим доповня́ти їм за́вжди провини свої. Але Божий гнів їх спіткає вкінці!
17 But we, brothers, being bereaved of you for a short season, in presence, not in heart, tried even harder to see your face with great desire,
А ми, браття, на короткий часо́к розлучившися з вами лицем, а не серцем, тим із більшим бажа́нням силкува́лись побачити ваше лице.
18 because we wanted to come to you—indeed, I, Paul, once and again—but Satan hindered us.
Тим то до вас ми хотіли прийти, я, Павло, раз і двічі, але сатана́ перешкодив був нам.
19 For what is our hope, or joy, or crown of rejoicing? Is it not even you, before our Lord Jesus at his coming?
Бо хто нам надія, чи радість, чи вінок похвали́? Хіба ж то й не ви перед Господом нашим Ісусом в Його прихо́ді?
20 For you are our glory and our joy.
Бо ви наша слава та радість!
