Lamentations 5
1 Remember, LORD, what has come on us. Look, and see our disgrace.
Згадай, Господи, що́ з нами сталося, — зглянься й побач нашу га́ньбу, —
2 Our inheritance is turned over to strangers, our houses to foreigners.
наша спа́дщина діста́лась чужим, доми наші — чужи́нцям!
3 We are orphans and fatherless. Our mothers are like widows.
Поставали ми си́ротами: нема ба́тька, а ма́тінки наші — неначе ті вдо́ви!
4 We have to pay for a drink of water; our wood is sold to us.
Свою воду за срі́бло ми п'ємо́, наші дро́ва за гроші оде́ржуємо.
5 Our pursuers are on our necks; we are weary, and have no rest.
У поти́лицю нас поганяють, помучені ми, і споко́ю не маємо!
6 We have submitted to the Egyptians and to the Assyrians, to get enough bread.
До Єгипту й Асирії ру́ку витя́гуємо, — щоб наси́титись хлібом!
7 Our fathers sinned, and are no more; but we have borne their iniquities.
Батьки наші грішили, але їх нема, — а ми двигаємо їхні прови́ни!
8 Servants rule over us: There is none to deliver us out of their hand.
Раби запанува́ли над нами, і немає ніко́го, хто б ви́рятував з їхньої руки.
9 We get our bread at the peril of our lives, because of the sword in the wilderness.
Нара́жуючи свою душу на меч у пустині, достаємо свій хліб.
10 Our skin is hot like an oven, because of the burning heat of famine.
Шкіра наша, мов піч, — попали́лась з пекучого голоду,
11 They raped the women in Zion, the virgins in the cities of Judah.
Жінок на Сіоні безче́стили, дівчат — по Юдейських містах.
12 Princes were hung by their hands; elders were shown no respect.
Князі їхньою рукою пові́шені, лиця стари́х не пошано́вані.
13 The young men grind at the mill; the boys stagger under loads of wood.
Юнаки́ носять камінь млино́вий, а хлопці під ношею дров спотика́ються.
14 The elders have gone from the gate, the young men from their music.
Перестали сиді́ти старші́ в брамі, юнаки́ — свою пісню співати,
15 The joy of our heart has ceased; our dancing is turned into mourning.
втіха нашого серця спини́лась, наш та́нець змінивсь на жало́бу.
16 The crown is fallen from our head; woe to us, for we have sinned.
Спа́ла корона у нас з голови́, о горе, бо ми прогріши́лись, —
17 For this our heart is faint; for these things our eyes grow dim.
тому́ наше серце боля́ще, тому́ наші очі поте́мніли,
18 For the mountain of Zion, which is desolate; the foxes walk on it.
через го́ру Сіон, що спусто́шена, бро́дять лисиці по ній.
19 But you, LORD, abide forever; your throne is from generation to generation.
Пробува́єш Ти, Господи, вічно, Твій престо́л з роду в рід:
20 Why do you keep on forgetting us? Why do you forsake us so long?
Нащо ж на́с забуваєш навік, покидаєш на довгі дні нас?
21 Restore us to you, LORD, and we shall be restored; renew our days as in former times,
Приверни́ нас до Себе, о Господи, — і ве́рнемось ми, віднови́ наші дні, як давні́ше було́!
22 unless you have completely rejected us and are angry with us beyond measure.
Хіба́ Ти цілко́м нас відкинув, прогні́вавсь занадто на нас?
