Acts 16
1 and came to Derbe and Lystra; and, behold, a certain disciple was there, whose name was Timothy, the son of a believing Jewess, but of a Grecian father;
Прийшовже у Дервию та в Листру; і ось був там один ученик, на ймя Тимотей, син однієї жінки, вірної Жидівки, батька ж Грека,
2 who had an honorable character given by the brethren in Lystra and Iconium.
що мав добру славу між братами у Листрі та Ікониї.
3 Him Paul would have to go forth with him: and took and circumcised him, on account of the Jews who were in those places: for they all knew his father, that he was a Greek.
Сього схотів Павел узяти з собою; і взявши обрізав його задля Жидів, що були в тих місцях; знали бо всі батька його, що був Грек.
4 And as they passed through the cities, they delivered to their custody the decrees, which were determined by the Apostles and elders that were at Jerusalem.
Як же проходили городи, передавали їм хоронити устави, постановлені від апостолів та старших, що в Єріусалимі.
5 The congregations, therefore, were confirmed in the faith, and increased in number daily.
Церкви ж утверджувались у вірі, і прибували числом що-дня.
6 And they went through Phrygia, and the region of Galatia, and being forbidden by the Holy Spirit to speak the word in Asia;
Як же пройшли Фригию та Галацьку сторону, заборонив їм сьвятий Дух промовляти слово в Азиї.
7 when they were come to Mysia, they attempted to go to Bithynia; but the spirit did not permit them.
Прийшовши ж в Мисию, поривались ійти в Витинию, і не пустив їх Дух.
8 And passing by Mysia, they went down to Troas.
Перейшовши ж Мисию, прийшли в Трояду.
9 And a vision appeared to Paul in the night: There stood a certain Macedonia, entreating him, and saying, Come over to Macedonia, and help us.
І явилось уночі видїннє Павлу: стояв один чоловік Македонець, благаючи його й говорячи: Прийшовши в Македонцю, поможи нам.
10 And as soon as he had seen this vision, we immediately endeavored to go to Macedonia; assuredly inferring, that the Lord had called us to declare the gospel to them.
Як же видїннє увидїв, забажали ми зараз іти в Македонцю, зрозумівши, що Господь покликав нас благовіствувати їм.
11 Setting sail, therefore, from Troas, we ran directly to Samothracia; and the next day to Neapolis;
Пустившись тодї з Трояди, приспіли ми в Самотракию, другого ж дня в Неаполь,
12 and came thence to Philippi, which is a city of the first part of Macedonia, a colony: and we continued in this city for some days.
а звідтіля в Филипи, котрий єсть первий город тієї части Македониї - осада. Пробували ж ми в сьому городі кілька днїв.
13 And on the Sabbath day we went out of the city to the side of the river, according to the custom, where was an oratory; and sitting down, we spoke to the women that were assembled there.
А субітнього дня вийшли геть а города над річку, де бувало звичайно моленнє, і посідавши говорили до жінок, що посходились.
14 And a certain woman named Lydia, a seller of purple, of the city of Thyatira, a worshiper of God, heard the discourse: whose heart the Lord opened to attend to the things which were spoken by Paul.
І слухала нас одна жінка, на ймя Лидия, купчиха кармазином, із города Тиятирського, що шанувала Бога; їй же Господь відчинив серце уважати на глаголанє від Павла.
15 And when she was immersed, with her family, she entreated us, saying, If you have judged me to be faithful to the Lord, enter into my house, and continue there. And she compelled us.
Як же охрестилась вона і дім її, благала, говорячи: Коли ви судили мене, що я вірна Господеві, то, ввійшовши в господу мою, пробувайте. І присилувала нас.
16 Now it came to pass, that as we were going to the oratory, we were met by a certain maid-servant that had a spirit of divination, who brought her owners much gain by prophesying:
Стало ся ж, як ми йшли на молитву, зустріла нас одна дївчина, що мала духа віщого, і котра заробіток великий давала панам своїм, ворожачи.
17 the same, following after Paul and us, cried out, These men are the servants of the Most High God, who declare to you the way of salvation.
Ся, йдучи слїдом за Павлом та. за нами, покликувала, кажучи: Сї люде - слуги Вишнього Бога, що звіщають нам дорогу спасення.
18 And this she did for several days. But Paul, being grieved, turned and said to the spirit, I charge you, in the name of Jesus Christ, to go out of her. And it went out that very hour.
Робила ж се многі днї. Далїй Павел, розсердившись і обернувшись, рече духові: Повелїваю тобі імям Ісуса Христа, вийди з неї. І вийшов тієї ж години.
19 But when her owners saw that the hope of their gain was gone; laying hold of Paul and Silas, they dragged them to the market place, to the magistrates:
Видївши ж пани її, що пропала надія заробітку їх, схопивши Павла та Силу, потягли їх на майдан до князїв.
20 and having brought them to the generals of the army, they said, These men, who are Jews, mightily disturb our city;
І привівши їх до воївод, казали: Сї люде вельми трівожать город наш, бувши Жидами,
21 and teach customs, which it is not lawful for us to receive and practice, being Romans.
і навчають звичаїв, котрих не годить ся нам приймати, анї робити, бувши Римлянами.
22 And the populace rose up together against them; and the generals tearing off their garments, commanded them to be beaten with rods.
І встав народ проти них, а воїводи, роздерши одежу їх, звеліли бити їх.
23 And when they had laid many stripes upon them, they cast them into prison, charging the jailor to keep them safely.
І завдавши їм багато ран, повкидали в темницю, звелївши темничнику пильно стерегти їх
24 Who, having received such a strict charge, threw them into the inner prison, and secured their feet fast in the stocks.
Котрий прийнявши такий наказ, повкидав їх у саму середню темницю і позабивав ноги їх у колоду.
25 But at midnight, Paul and Silas having prayed, sung a hymn to God: and the prisoners heard them.
О півночі Павел та Сила молившись славили Бога піснею, і чули їх вязники.
26 And, on a sudden, there was a great earthquake, so that the foundations of the prisoner were shaken: and immediately all the doors were opened, and the bonds of all the prisoners were loosed.
Нараз став ся великий трус, так що аж підвалини в вязницї захитались; і повідчинялись зараз усї двері, і поспадали кайдани з усїх.
27 And the jailor, awaking out of his sleep, and seeing the doors of the prison opened, drew his sword, and was going to kill himself, supposing that the prisoners were fled.
Прокинувши ся ж темничник од сну, та побачивши відтинені двері темниці, вийнявши меч, хотїв себе вбити, думаючи, що повтікали вязники.
28 But Paul cried out, with a loud voice, saying, Do yourself no harm, for we are all here.
Покликнув же голосом великим Павел, говорячи: Не роби собі нічого лихого, всї бо ми тут.
29 And he called for lights, and sprung in; and, being in a tremor, fell down before Paul and Silas;
Попросивши ж сьвітла, вбіг трусячись, і припав до Павла та Сиди,
30 and, bringing them out, he said, O Sirs, what must I do to be saved?
а, вивівши їх геть, каже: Добродії, що менї робити, щоб спастись?
31 And they said, Believe in the Lord Jesus Christ, and you shall be saved, and your house.
Вони ж рекли: Віруй в Господа Ісуса Христа, то спасеш ся ти і дім твій.
32 And they spoke to him the word of the Lord, and to all that were in his house.
І глаголали йому слово Господнє, і всїм, що в дому його.
33 And taking them, that very hour of the night, he washed their stripes; and was immediately immersed, himself, and all his.
І, взявши їх тієї ж нічної години, пообмивав рани, та й охрестив ся сам і всї його зараз.
34 And having brought them into his house, he spread the table before them: and believing in the God, with all his house, he was transported with joy.
І, повівши їх у господу свою, заставив перед ними стіл, і веселив ся з усїм домом, увірувавши в Бога.
35 And when it was day, the magistrates sent the sergeants, saying, Dismiss those men.
Як же настав день, прислали воїводи наличників, кажучи: Відпусти людей сих.
36 And the keeper of the prison told these things to Paul, The generals have sent that you may be dismissed; now, therefore, go out, and pursue your journey in peace.
Звістив же темничник про сї слова Павла, що прислали воїводи, щоб відпустити вас;
37 But Paul said to them, They have beaten us, who are Romans, publicly and uncondemned, and have cast us into prison; and do they now thrust us out privately? By no means: but let them come themselves, and conduct us out.
Павел же рече: Бивши нас прилюдно неосуджених людей римських, повкидали в темницю, а тепер потай нас виганяють? Нї бо, а нехай самі, прийшовши, виведуть нас.
38 And the sergeants reported these words to the generals. And when they had heard that they were Romans, they were afraid:
Звістили ж воїводам паличники слова сї; і перелякались, почувши, дцо вони Римляне.
39 and they came and comforted them; and conducting them out, requested that they would depart from the city.
І прийшовши благали їх, і вивівши просили, щоб вийшли з города.
40 And coming out of the prison, they entered into the house of Lydia: and when they had seen the brethren, they comforted them, and departed.
І, вийшовши вони з темницї, прийшли до Лидиї, і, побачивши братів, утішили їх, та й пійшли.
