Mark 12
1 And He began to speak to them in allegories: “A man planted a vineyard, and put a hedge around, and dug a wine vat, and built a tower, and gave it out to farmers, and went abroad;
І почав Він у при́тчах до них промовляти: „Насадив був один чоловік виноградника, муром обгородив, ви́довбав у ньому чави́ло, башту поставив, — і віддав його винаря́м, та й пішов.
2 and he sent to the farmers at the due time a servant, that from the farmers he may receive from the fruit of the vineyard,
А певного ча́су послав він раба до своїх винарі́в, щоб прийняти частину плоду з виноградинка в тих винарі́в.
3 and they, having taken him, severely beat [him], and sent him away empty.
Та вони схопи́ли його та й побили, і відіслали ні з чим.
4 And again he sent to them another servant, and having cast stones at that one, they wounded [him] in the head, and sent [him] away—dishonored.
І зно́ву послав він до них раба іншого, — та й того вони зранили в голову та знева́жили.
5 And again he sent another, and that one they killed; and many others, some beating, and some killing.
Тоді вислав він іншого, — і того вони вбили. І багатьо́х іще інших, — набили одни́х, а одни́х повбивали.
6 Having yet therefore one son—his beloved—he also sent him to them last, saying, They will respect my son;
І він мав ще одно́го, — сина улю́бленого. Наоста́нок послав і того́ він до них і сказав: „Посоромляться сина мого́!“
7 and those farmers said among themselves, This is the heir, come, we may kill him, and the inheritance will be ours;
А ті винарі міркували собі: „Це спадкоємець; ходім, заморду́ймо його, — і нашою спа́дщина бу́де!“
8 and having taken him, they killed, and cast [him] forth outside the vineyard.
І вони схопи́ли його та й убили, і викинули його за виноградник.
9 What therefore will the lord of the vineyard do? He will come and destroy the farmers, and will give the vineyard to others.
Отож, що́ пан виноградинка зробить? — Він прибуде та й вигубить тих винарів, і віддасть виноградинка іншим.
10 And this Writing you did not read: A stone that the builders rejected, it became the head of a corner;
Чи ви не читали в Писа́нні: „Камінь, що його будівни́чі відкинули, — той нарі́жним став ка́менем!
11 this was from the LORD, and it is wonderful in our eyes.”
Від Господа сталося це, — і дивне воно в оча́х наших“.
12 And they were seeking to lay hold on Him, and they feared the multitude, for they knew that He spoke the allegory against them, and having left Him, they went away;
І шукали Його, щоб схопи́ти, але побоялись наро́ду. Бо вони зрозуміли, що про них Він цю при́тчу сказав. І, лишивши Його, відійшли.
13 and they send to Him certain of the Pharisees and of the Herodians, that they may ensnare Him in discourse,
I вони вислали деяких із фарисеїв та іродія́нів до Нього, щоб зловити на слові Його.
14 and they having come, say to Him, “Teacher, we have known that You are true, and You are not caring for anyone, for You do not look to the face of men, but in truth teach the way of God; is it lawful to give tribute to Caesar or not? May we give, or may we not give?”
Ті ж прийшли та й говорять Йому: „Учителю, знаємо ми, що Ти справедливий, і не зважаєш зовсі́м ні на ко́го, бо на лю́дське обличчя не дивишся, а наставляєш на Божу дорогу правдиво. Чи годи́ться давати податок для кесаря, чи ні? Давати нам, чи не давати?“
15 And He, knowing their hypocrisy, said to them, “Why do you tempt Me? Bring Me a denarius, that I may see”;
А Ісус, знавши їх лицемірство, сказав їм: „Чого ви Мене випробо́вуєте? Принесіть Мені гріш податковий, щоб бачити“.
16 and they brought, and He says to them, “Whose [is] this image, and the inscription?” And they said to Him, “Caesar’s”;
І прине́сли вони. А Він каже до них: „Чий це образ і напис?“Ті ж Йому відказали: „Кесарів“.
17 and Jesus answering said to them, “Give back the things of Caesar to Caesar, and the things of God to God”; and they wondered at Him.
Ісус тоді каже в відповідь їм: „Віддайте кесареве — кесареві, а Богові — Боже!“І дивувалися з Нього вони.
18 And the Sadducees come to Him, who say there is not a resurrection, and they questioned Him, saying,
І прийшли до Нього ті саддукеї, що твердять, ніби нема воскресіння, і запитали Його та сказали:
19 “Teacher, Moses wrote to us that if anyone’s brother may die, and may leave a wife, and may leave no children, that his brother may take his wife, and raise up seed to his brother.
„Учителю, Мойсей написав нам: „Як помре кому брат, і полишить дружи́ну, а дитини не лишить, то нехай його брат візьме дружи́ну його́, та й відновить насіння для брата свого́“.
20 There were then seven brothers, and the first took a wife, and dying, he left no seed;
Було сім братів. І перший взяв дружи́ну й умер, не лишивши дітей.
21 and the second took her, and died, not having left seed, and the third in like manner,
Другий теж її взяв та й помер, — і він не лиши́в дітей. Так само і третій.
22 and the seven took her, and left no seed, last of all the woman also died;
І всі семеро не полишили дітей. А по всіх вмерла й жінка.
23 in the resurrection, then, whenever they may rise, of which of them will she be wife—for the seven had her as wife?”
А в воскресінні, як воскреснуть вони, то котро́му із них вона дружи́ною буде? Бо семеро мали за дружи́ну її“.
24 And Jesus answering said to them, “Do you not go astray because of this, not knowing the Writings, nor the power of God?
Ісус їм відказав: „Чи ви не тому помиляєтесь, що не знаєте ані Писа́ння, ані Божої сили?
25 For when they may rise out of the dead, they neither marry nor are they given in marriage, but are as messengers who are in the heavens.
Бо як із мертвих воскреснуть, то не бу́дуть женитись, ані заміж вихо́дити, але будуть, немов анголи́ ті на небі.
26 And concerning the dead, that they rise: have you not read in the Scroll of Moses (at the bush), how God spoke to him, saying, I [am] the God of Abraham, and the God of Isaac, and the God of Jacob;
Що ж до мертвих, що воскреснуть, чи ж ви не читали в Мойсеєвій книзі, як — при кущі́ — сказав йому Бог, промовляючи: „Я Бог Авраамів, і Бог Ісаків, і Бог Яковів“,
27 He is not the God of dead men, but a God of living men; you then go greatly astray.”
Бо Він є Бог не мертвих, а живих! Тим то ви помиляєтесь ду́же“.
28 And one of the scribes having come near, having heard them disputing, knowing that He answered them well, questioned Him, “Which is the first command of all?”
А один із тих книжників, що чув, як вони сперечались, та бачив, як добре Він відповідав їм, приступив та й спитався Його: „Котра́ заповідь перша з усіх?“
29 And Jesus answered him, “The first of all the commands—Hear, O Israel: The LORD is our God, the LORD is one;
Ісус відповів: Перша: „Слухай, Ізраїлю: наш Господь Бог — Бог єдиний“.
30 and you will love the LORD your God out of all your heart, and out of all your soul, and out of all your understanding, and out of all your strength—this [is] the first command;
І: „Люби Господа, Бога свого, усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всім своїм розумом, і з ці́лої сили своєї!“(Це за́повідь перша!)
31 and the second [is] like [it], this, You will love your neighbor as yourself—there is no other command greater than these.”
А друга (одна́кова з нею): „Люби свого ближнього, як само́го себе!“Нема іншої більшої заповіді над оці!“
32 And the scribe said to Him, “Well, Teacher, in truth You have spoken that there is one God, and there is none other but He;
І сказав Йому книжник: „Добре, Учителю! Ти поправді сказав, що „Один Він, і нема іншого, окрім Нього“,
33 and to love Him out of all the heart, and out of all the understanding, and out of all the soul, and out of all the strength, and to love one’s neighbor as one’s self, is more than all the whole burnt-offerings and the sacrifices.”
і що „Любити Його всім серцем, і всім розумом, (і всією душе́ю), і з ці́лої сили“, і що „Любити свого ближнього, як само́го себе“, — це важливіше за всі цілопа́лення й жертви!“
34 And Jesus, having seen him that he answered with understanding, said to him, “You are not far from the Kingdom of God”; and no one dared question Him anymore.
Ісус же, побачивши, що розумно той відповідь дав, промовив до нього: „Ти недалеко від Божого Царства!“І ніхто не насмілювався вже питати Його.
35 And Jesus answering said, teaching in the temple, “How do the scribes say that the Christ is son of David?
Пото́му Ісус відповів і промовив, у храмі навчаючи: „Як то книжники кажуть, що ніби Христос — син Давидів?
36 For David himself said in the Holy Spirit, The LORD said to my Lord, Sit on My right hand, Until I place Your enemies—Your footstool;
Адже той Давид Святим Духом сказав: „Промовив Господь Господе́ві моєму: сядь право́руч Мене, доки не покладу́ Я Твоїх ворогів підніжком ногам Твоїм!“
37 therefore David himself calls Him Lord, and from where is He his son?” And the great multitude were hearing Him gladly,
Сам Давид Його Господом зве, — як же Він йому син?“
38 and He was saying to them in His teaching, “Beware of the scribes who will to walk in long robes, and love salutations in the marketplaces,
Він же казав у науці Своїй: „Стережіться тих книжників, що люблять у довгих одежах прохо́джуватись, і привіти на ринках,
39 and first seats in the synagogues, and first couches at the banquets,
і перші лавки́ в синагогах, і перші місця на прийняття́х,
40 who are devouring the widows’ houses, and for a pretense are making long prayers; these will receive more abundant judgment.”
що вдови́ні хати поїдають, і моляться довго напо́каз, — вони тяжче осу́дження при́ймуть!“
41 And Jesus having sat down opposite the treasury, was beholding how the multitude puts brass into the treasury, and many rich were putting in much,
І сів Він навпроти скарбни́ці, і дививсь, як наро́д мідяки́ до скарбниці вкидає. І багато заможних укида́ли багато.
42 and having come, a poor widow put in two mites, which are a penny.
І підійшла одна вбога вдови́ця, і поклала дві ле́пти, цебто гріш.
43 And having called near His disciples, He says to them, “Truly I say to you that this poor widow has put in more than all those putting into the treasury;
І покликав Він учнів Своїх та й промовив до них: „Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю.
44 for all, out of their abundance, put in, but she, out of her want, put in all that she had—all her living.”
Бо всі клали від ли́шка свого, а вона покла́ла з убо́зтва свого все, що мала, — свій прожиток увесь“.
