Job 10
1 “My soul has been weary of my life, I leave off my talking to myself, I speak in the bitterness of my soul.
Життя моє стало бридке́ для моєї душі... Нехай наріка́ння своє я на се́бе пущу́, нехай говорю́ я в гірко́ті своєї душі!
2 I say to God, Do not condemn me, Let me know why You strive [with] me.
Скажу Богові я: Не осу́джуй мене́! Повідо́м же мене, чого став Ти зо мною на прю?
3 Is it good for You that You oppress? That You despise the labor of Your hands, And shine on the counsel of the wicked?
Чи це добре Тобі, що Ти гно́биш мене́, що пого́рджуєш тво́ривом рук Своїх, а раду безбожних осві́тлюєш?
4 Do you have eyes of flesh? Do You see as man sees?
Хіба маєш Ти очі тілесні? Чи Ти бачиш так само, як бачить люди́на люди́ну?
5 [Are] Your days as the days of man? Your years as the days of a man?
Хіба Твої дні — як дні лю́дські, чи лі́та Твої — як дні мужа,
6 That You inquire for my iniquity, And seek for my sin?
що шукаєш провини моєї й виві́дуєш гріх мій,
7 For You know that I am not wicked, And there is no deliverer from Your hand.
хоч ві́даєш Ти, що я не беззако́нник, та нема, хто б мене врятува́в від Твоєї руки?
8 Your hands have taken pains about me, And they make me together all around, And You swallow me up!
Твої руки створили мене і вчинили мене́, потім Ти обернувся — і гу́биш мене.
9 Please remember That You have made me as clay, And You bring me back to dust.
Пам'ятай, що мов глину мене оброби́в Ти, — і в порох мене оберта́єш.
10 Do You not pour me out as milk? And curdle me as cheese?
Чи не ллєш мене, мов молоко, і не згусти́в Ти мене, мов на сир?
11 Skin and flesh You put on me, And fence me with bones and sinews.
Ти шкірою й тілом мене зодяга́єш, і сплів Ти мене із костей та із жил.
12 Life and kindness You have done with me. And Your inspection has preserved my spirit.
Життя й милість пода́в Ти мені, а опіка Твоя стерегла мого духа.
13 And these You have laid up in Your heart, I have known that this [is] with You.
А оце заховав Ти у серці Своє́му, — я знаю, що є воно в Тебе:
14 If I sinned, then You have observed me, And do not acquit me from my iniquity,
якщо я грішу́, Ти мене стереже́ш, та з провини моєї мене не очи́щуєш.
15 If I have done wickedly—woe to me, And righteously—I do not lift up my head, Full of shame—then see my affliction,
Якщо я провиню́ся, то горе мені! А якщо я невинний, не смію підня́ти свою голову, си́тий стидо́м та напо́єний горем своїм!
16 And it rises—as a lion You hunt me. And You turn back—You show Yourself wonderful in me.
А коли піднесе́ться вона, то Ти ловиш мене, як той лев, і зно́ву предивно зо мною пово́дишся:
17 You renew Your witnesses against me, and multiply Your anger with me, Changes and warfare [are] with me.
поно́влюєш свідків Своїх проти мене, помно́жуєш гнів Свій на мене, ві́йсько за ві́йськом на мене Ти шлеш.
18 And why from the womb Have You brought me forth? I expire, and the eye does not see me.
І на́що з утро́би Ти вивів мене? Я був би помер, — і жодні́сіньке око мене не побачило б,
19 I am as [if] I had not been, I am brought from the belly to the grave,
як нібито не існував був би я, перейшов би з утроби до гро́бу.
20 Are my days not few? Cease then, and put from me, And I brighten up a little,
Отож, дні мої нечисле́нні, — перестань же, й від мене вступи́сь, і нехай не турбу́юся я бодай тро́хи,
21 Before I go, and do not return, To a land of darkness and death-shade,
поки я не піду́ — й не верну́ся! — до кра́ю темно́ти та смертної тіні,
22 A land of obscurity as thick darkness, Death-shade—and no order, And the shining [is] as thick darkness.”
до те́много кра́ю, як мо́рок, до тьмя́ного краю, в якому поря́дків нема, і де світло, як те́мрява“.
